Цю оповідь я поховала в закутках пам’яті багато років тому. Вона б так і залишилася забутою, якби відлунням не повернулася в моє власне життя. Лише тепер я усвідомлюю, скільки доль зламала моя гордість і надмірна впевненість у собі.

Мені виповнилося двадцять два, коли в одному затишному ресторанчику, назва якого вже стерлася з голови, до нас із вірними приятельками приєднався впевнений у собі пан. Він щедро обдаровував нас лестощами та добірними компліментами. Його шофер підвіз нас до нашої квартири, і ми з захватом ділилися з іншими цією несподіваною пригодою.

За кілька днів я помітила його авто поблизу нашого дому і, жартома, підійшла ближче. Здавалося, він саме на мене чекав. Зрадівши, запросив на вечерю до вишуканого закладу, де знову линули солодкі слова. Згодом посипалися дарунки, букети і перша коштовна прикраса.

З часом запропонував оселитися разом. Я не вагалася, бо його увага і турбота чарували мене. Зрештою, я відчула, що саме такого прагнула: бути в епіцентрі уваги. Хіба не це справжня суть існування?

Коли в двері постукала його законна дружина, я не відчула ані краплі жалю до цієї жінки. О, небо! Їй було стільки літ, скільки нині мені, але я висловилася прямо:

– Він не плекає до вас жодних почуттів. Змиріться з цим і не смішіть такими візитами та розмовами. Збережіть гідність і прийміть реальність.

Вона глянула на мене так, ніби я оголосила їй присуд. Опустила погляд і мовчки пішла. А я? Я пишалася своєю поведінкою. Детально переказувала йому ту бесіду, хвалячись, як достойно себе повела, бо вважала себе вартою його прихильності, а не її. Він тоді промовчав, справді промовчав.

Я дивувалася, чому не підтримує мене. Лише тепер розумію, що в тому виявилося його благородство – не казати зайвого про жінку, яку колись цінував.

Я продовжувала жити безтурботно, а от він почав змінюватися. Став стриманішим у витратах, перестав балувати мене розкішшю, а згодом несподівано з’являвся з квитками на подорожі в гори, де ми милувалися краєвидами з підйомника. Такі зміни мене дратували, тож я розірвала зв’язок і повернулася до рідних. Відтоді більше не зустрічала ні його, ні її.

Я одружилася з чудовим юнаком, у нас підростала чарівна дівчинка, ми відкладали кошти на скромний будиночок за містом, аби дитина могла бавитися з песиком і кататися на ровері. Ми були однодумцями в уподобаннях, переконаннях, мріях і планах на завтра.

Аж раптом у його світі з’явилася юна чарівниця. Я нічого не знала. Не помітила його відстороненого погляду, думок про прийдешнє, запізнень з роботи та частих поїздок. Я довіряла йому, як самій собі. Правда спливла, коли доня впала з ровера, і я потяглася до нашої скарбнички по кошти. Їх там не було. Не було й у іншому сховку.

Спершу подумала про злодія. Тоді він зізнався, що винаймає для неї житло. Я не мала слів. Схопила його ключі, помчала туди й побачила, куди поділися наші заощадження. На вишукану косметику, вбрання, розкішне помешкання. На все те, в чому я собі відмовляла заради спільної мети.

Добре, що тієї красуні не було вдома, бо слів би не вистачило. Я ладна була вистежити її й пояснити, що вона накоїла своєю поведінкою. Аж тут пригадала себе. Таку самовпевнену, переконану в своїй винятковості.

Нині я мешкаю в батьків з донечкою, рахуючи кожну копійку. Якби я тоді відчула, що переживала та жінка. Але мені було байдуже, я не бажала знати. Я почуваюся зараз дуже подібно. Шкода, що не через неї, бо то принесло б їй хоч якусь втіху. Знаю, що вона відкине мого чоловіка за рік чи два, але я не прийму його назад.