Я не хочу вірити, що мама таки була права, що все, що вона мені казала про мого чоловіка – правда, але факти, річ уперта. Я довго закривала очі чи дивилася в рожевих окулярах, назвіть як завгодно, бо тридцять років сімейного життя, то таки багатенько.

Моя історія з Колею виглядала як романтичне кіно. Я – молода студентка на практиці на фірмі, а він – мій куратор. Старший за мене на п’ятнадцять років, впевнений собі, холостяк. Мені лестила його увага, але не скажу, що я закохалася з першого погляду.

Ні, все було не так. Ми працювали поруч, а далі він сказав, що замовить за мене слово і мене візьмуть на роботу. Я була дуже рада, адже це була справді удача, бо й робота перспективна і ще й зарплата дуже хороша.

Мене взяли і я запросила Миколу в ресторан аби відзначити цю подію.

– Це все завдяки мені, – сказав він прямо, – я не міг з тобою розстатися, бо полюбив тебе з першого погляду.

Як я могла по-іншому відреагувати на його слова, коли мама мене вчила бути вдячною і вихованою дівчинкою.

Так почалися наші стосунки. Потім виявилося, що в Колі нема квартири і він знімає однокімнатну, куди мене й запросив пожити. Я погодилася, переконала себе, що кохаю і кращого чоловіка не матиму.

Це все сталося так швидко: моє засліплення ним, його залицяння і переїзд до нього. Коли я трохи огляділася на роботі, то зрозуміла, що Микола у них не на хорошому рахунку. Йому доручали легкі справи, як ото супроводжувати практикантів, бо більше він здобутків і не мав, крім красномовства, яке, видно, діяло не на всіх. Звичайно, що він казав мені, що його просто не цінують, купу заздрісників, кумів, тому так сталося.

І я зрозуміла, що треба це все припиняти, як, сюрприз-сюрприз, зрозуміла, що чекаю дитину. Що було робити? Пішли знайомитися з батьками. Моїм він не сподобався, а я його. Ми з цього ще жартували. Хоча ще тоді я мала почути, що мама мені каже. Я вважала її припущення смішним, бо ж не міг бути таким Коля, ну просто не міг, не додумався б.

Далі стало дуже сутужно, батьки мої помагали мені всім, чим могли, але ми й далі знімали житло і мало на що вистачало. За першою дитиною одразу пішла друга. Мама за голову хапалася і вирішила аби я на якийсь час переїхала з дітьми до них в село.

– Тут і місця більше, і я тобі допоможу, та й їжі тут знано більше, а він хай приїжджає на вихідні та поможе нам по господарці.

Коля кілька разів приїздив і помагав, але далі у нього все частіше, як не спина боліла, то були термінові наради.

– А що я казала, – дивилася на мене мама.

– Мамо, – тільки й вихоплювалося в мене.

Я не хотіла нічого змінювати, мені добре було в батьків.

Але, як тільки молодшій доньці виповнився рік, чоловік почав говорити про те, щоб переїздити в місто.

– А де вони жити будуть?, – питала мама.

– Та щось придумаємо, – казав він весело.

– Мене таке не влаштовує, Інно, – казала мама мені, – Ти подумай, що краще для дітей.

– Мамо, краще, коли батьки разом, – сказала їй я опустивши очі.

Ох, як я тепер чую ті її слова в вухах, які вона сказала на прощання. Всі вони справдилися.

Ми знову жили в тій однокімнатній квартирі, Коля ходив на ту ж роботу, а я була з дітьми, бо як не одне з соплями, то інше, то разом.

Коля любив дітей, гуляв з ними і забавляв, але це не змінювало факту, що ми не розкошували. Як тільки діти пішли в школу, я вийшла на роботу, але все одно не вистачало на все, ми переїхали на більшу квартиру і видатків стало більше.

І я наважилася поїхати за кордон.

Мама радо прийняла дітей, Коля був проти, але перший мій грошовий переказ змінив його думку. Я пропонувала йому їхати зі мною, але він казав, що почало його здоров’я підводити.

І ось з тридцяти років сімейного життя, я двадцять років практично по заробітках. Я не рахую ті періоди, коли я бувала вдома по року чи пів. Купила нам квартиру, забезпечила всім, вивчила дітей і справила їм весілля.

Зараз я хочу їм помогти купити власне житло, бо знаю, як це все важливо для міцної родини. Мій чоловік вже на пенсії, він ходить на рибалку в парку і слідкує за футболом. Я працюю. У нього пенсія.

І все частіше у мене в вухах лунають слова матері:

– Доню, він тобі молоденькій голову закрутив аби ти його на своїй спині тягнула. Очі відкрий.

Я їй сказала, що він мене кохає, а вона дарма злиться, бо я щаслива.

І тепер я розумію, що щаслива мама і бабуся, але чи щаслива я жінка і дружина? Між нами відстань, це так, але як я приїжджаю, то нема між нами теплоти, підтримки, наче сусіди живемо. Якщо так подумати, то я й не відчула того кохання, а пів життя проминуло. І як тепер бути з таким знанням, що скажете?

Автор Ксеня Ропота