Володя працює в жеку майстром і заробляє небагато. Там кудись виїде, там заявку прийме, там відгул, там свято, державне чи церковне, тому практично вільний після п’ятої години.

Але він не сидить без діла, а забирає дітей з садочка. Годує їх, йде в магазин і готує їсти й для Наді.

Коли Надя вертається з роботи, то діти ситі, під наглядом, її чекає смачна вечеря. Але вона ніколи йому при цьому не дякує, а одразу з докорів, що вона втомилася, бо має працювати, а він на рожевій хмаринці, бо вдома.

– Коли ти вже почнеш заробляти так, аби я відчула себе людиною? Я втомилася носити одні і ті ж речі, ми нікуди не їздимо відпочивати. Як лиш до твоєї мами в село! Я ще молода жінка, а таке враження, що моє життя вже скінчилося! З таким чоловіком й жити не хочеться!

Так, вони їдуть до мене в село, бо я віддала їм свою квартиру в місті, як вони одружилися.

Я стараюся аби вони з порожніми руками не верталися, але хіба то цінується?

Вона ні разу не спитала чи треба щось помогти, а як скривиться, коли вийде з машини, то так і до того часу, коли вже їдуть.

Володя у мене просто дуже спокійний і тому не зважає на її слова, але вона вже тепер не просто бурчить, а каже, що піде від нього.

Він приїхав до мене дуже сумний і каже, що Надя хоче від життя більшого, а він їй цього не може дати.

– Вона каже, що я її ніколи не любив, а лиш використав і тепер їй відкрилися очі, тому поки не пізно, вона хоче змінити своє життя.

– І діти?, – прошепотіла я.

– Каже, що й дітей забере…

Ну, в це я точно не повірю, що вона та дітей забере. Вона забула, коли останній раз з дітьми виріб в садок робила чи гуляла, все як не втомлена, то в телефоні сидить та на гарне життя зазирає.

Їй хочеться все як в телефоні показують – щоб біля моря розкішне плаття, а те, що вона не тої комплекції, то вже що? Вона не розуміє, що вона працює на консервному заводі, а не донька олігарха.

Я зі своїм чоловіком не перлася зі шкіри і так сина вчила, що треба жити по своїх можливостях, а бажання теж мають бути по можливостях, щоб ні у кого не позичати.

Володя так і живе, я не вважаю, що робота його чимось погана, що діти не мають що їсти чи пити?

Невже він має їхати на чужину аби Надя нарешті заспокоїлася? А потім що буде – мало однієї тисячі, треба дві?

Я тоді йому сказала, що як вона так хоче грошей, то хай сама й їде на заробітки чи шукає високооплачувану роботу. А що? Їй треба грошей, а не Володі. Я дивлюся, що за ці роки у нього з одягу нового нічого не з’явилося, то, може, йому теж хочеться фірмових кросівок і дублянки?

Хай їде і дізнається, як то гроші заробляти і як їх витрачати. А взагалі я думаю, що вона просто надто високої про себе думки. Мій Володька без неї ще собі знайде дружину. А от що вона буде робити з двома дітьми? Про це вона подумала? Ні, вона ж не думає, а тільки вимагає.

Не знаю, чим те все має закінчитися, бо очевидно, що жити в мирі і спокої Надя не має наміру, їй хочеться гострих відчуттів і розкоші, то хай на них і заробить. Чи я не маю рації і не треба синові нічого радити?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота