Мені на той момент було сорок років, вже про якісь стосунки я не думала, бо п’ять років була вдовою. У мене були прекрасні стосунки зі свекрухою, а от дітей Бог мені не дав з першим чоловіком. Він теж був хороший і ми гарно жили, але от з дітьми було ніяк. Все надіялися на своїх, а в результати лиш двоє нас рідних лишилося, я і свекруха, бо я сама з дитячого будинку.

Вже потім я думала про те, що могла б когось усиновити, але вже одинокій людині хто дасть дитину на виховання. І отак й жила – робота, на вихідні до свекрухи і все.

І ось йду я від свекрухи на автобус, як завжди. вийшла заздалегідь, бо дуже не люблю спізнюватися. Приходжу на зупинку, а навколо нікого. Я аж зраділа, що нікого немає і я буду нарешті хоч один раз, але сидіти. І от я з такими думками та важкою сумкою стою, як їде повз мене машина і звідти чоловік визирає і каже:

– Ви н автобус чекаєте?

– Так.

– То ви його пропустили. Сьогодні свято релігійне і він їде за святковим графіком.

Я лиш руками сплеснула, бо як мені тепер додому добратися. Вертатися теж не варіант, бо мені в неділю треба було бути в місті.

– Я вас підвезу, – каже чоловік, – Я до мами приїздив і ви не повірите, що зі мною сталося.

І ось ми в дорозі розговорилися, бо я так само вважала чудом, що я спізнилася, адже я дуже за всім слідкую.
А чоловік, якого звали Мироном почав розказувати, що він приїхав до матері, бо переплутав дні.

– Я завжди до мами їду серед тижня, бо у мене такий графік роботи, а тут наче мені що в голові перевернулося і я певен, що сьогодні не субота, а середа і треба негайно до мами їхати і отак я сідаю в машину і їду, а мені по дорозі всі світла на зелене. Розумієте. у мене такого за всю мою водійську практику ще не було, як не червоне, то жовте і більше стою, ніж їду. А сьогодні просто чудо. І отак я до матері приїхав, а вона здивувалася і мене до хати запрошує та каже, що мені розігріє поїсти, а я ж почув запах газу! Вона варення варила яблучне і отак газ прикрутила. І отак я затримався, що хату провітрював, все обладнання передивлявся.

А далі він на мене глянув, наче в саме серце і каже:

– Але я дуже радий, що спізнився, бо тоді б я не зустрів вас. Якщо у мене сьогодні такий чудесний день, то я думаю, що ви маєте бути неодружена.

Я почервоніла. Але й мені з Мироном було не просто приємно говорити, але я відчула таку полегкість на душі, наче все життя його знала.

– Я вдова.

– Тоді давайте ми якось краще один одного пізнаємо і, може, я вже нарешті перестану бути холостяком?

І у нас вийшло і не просто вийшло, а сталося найбільше чудо – я привела на світ донечку! Ми назвали її Богдана, бо її справді дав нам Бог, це найцінніший дарунок, який я тільки могла випросити в Нього.

Я можу порівняти свій перший шлюб і теперішній і хочу сказати чи то я вже стала мудріша, чи то діти таку грають важливу роль в родині, але ці стосунки набагато щиріші і щасливіші. А ви як гадаєте, в другому шлюбі людина менше робить помилок, ніж в першому чи навпаки? Чи це від людини залежить?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота