Тепер я можу точно сказати, що жінка-мати і закохана жінка, то наче люди з різних планет, зовсім інші пріоритети, зовсім інші мрії, зовсім інше сприйняття чоловіка.

Не знаю чи так швидко спадають рожеві окуляри в закоханої дівчини, як в матері, яка розуміє, що не з тим чоловіком вона вирішила ростити дітей.

Це історія про моє кохання, про таке, яке змальовують в фільмах – з першого погляду, окутане турботою і з весільним маршем.

Якщо взяти мою не аж надто показну зовнішність, то це взагалі було як в кіно.

Тільки мама хитала головою і казала, що не рівня ми цьому сімейству, адже бізнесмени, і старший за мене Максим на п’ять років. Тільки я одна світилася від щастя і не розуміла маминих слів.

Познайомилися ми банально – я стояла на зупинці, лив дощ, моє взуття було мокре, штани також, краплі вже знайшли дорогу по не дуже міцному даху зупинки і затікали на голови людей. Чим сильнішим ставав дощ, тим меншало людей, автобуси забирали їх, а я й далі стояла, мого не було чи я його пропустила через таку непрохідну зливу?

Я вже була геть мокра, коли повз мене проїхала машина. Я уявила, як там в салоні тепло і сухо, аж схлипнула. І раптом машина вернулася і з неї визирнув хлопець:

– Дівчино, сідайте.

Мені було байдуже куди їхати, лиш би було тепло.

– Ви геть промокли, ще застудитеся, – сказав хлопець, – Ось там за рогом є магазин одежі, приміряйте собі щось.

– Та що ви, у мене гроші лишень на дорогу, я ж додому їду.

– Я вам позичу, – засміявся той, – До речі, я – Максим.

– Інна, – почервоніла я.

Максим був дуже гарним і ще й з машиною, в нашому селі рідко є такі хлопці. Він справді купив мені речі, мокрі я запхала в пакет. Їхати в село вже не було сенсу і я попросила його відвезти мене в гуртожиток.

– Дайте мені ваш номер і я вам все віддам, – сказала я йому.

Той дав мені номер і ми розпрощалися. Такої суми у мене не було, і в батьків не варто було просити, це ціла мамина зарплата, Максим наполіг аби я вибрала якісні речі, не дивився на цінник, кросівки були найдорожчі.

А ще я захворіла і тиждень провалялася в ліжку з температурою, виходило, що я, і не телефонувала, і ще й затягнула з боргом.

Коли одужала, то зателефонувала і сказала, що не маю грошей, але можу прибрати квартиру чи їсти приготувати, я все вмію.

Максим погодився на таке.

Це був його хитрий план, він знав, що я не зможу віддати гроші, бачив, які мої речі, тому продумав кожен крок. Але тоді це виглядало так романтично.

Він мені освідчився, сказав, що закохався і все це підлаштував, що хоче аби у нас були діти, аби я його зустрічала вдома, після важкого дня.

Я сказала так, хоч знала його заледве місяць.

І ось весілля, яке він оплатив сам, мої батьки не знають, як вести себе з його багатими родичами, а я нічого не бачу, окрім коханого.

Далі вже ми разом живемо і я чекаю дитину, проте, ходжу на пари. І ось моя подруга Рита напросилася в гості.

– Загордилася ти, Інно, ми ж з тобою три роки в одній кімнаті прожили, а ти й одним оком показати не хочеш, як живуть багаті люди. Я ж джакузі зроду не бачила, то хоч похвалюся.

І так вона наче й жартома, але переконала мене її запросити. Від побаченого в Рити очі відкрилися і почала вона казати, що мені дуже пощастило.

– І чого тобі?, – задумано сказала вона.

А далі все було знову як в кіно – Рита пішла до Максима на роботу, наплела, що дитина моя не від нього, а від нашого одногрупника. Той показав фото, де ми на якісь вечірці були поруч, ще щось дофантазував і прилетів Максим вже накручений.

– Я тебе з болота витягнув, а ти мені надумала так віддячити? Забирайся!

Я слова не могла вставити, він мене отак в чому була на вулицю і випхав. Прихистила Рита, жаліла мене, уявляєте?

Я подалася до батьків, ті наче мене й чекали, ні слова не казали про «ми ж попереджали». А далі я дізналася, що Рита вийшла заміж за Максима. Я не могла повірити, що таке можливе, бо він ще кілька місяців тому казав, що любить мене і нашу дитину.

Ледве мене мама виходила, пояснювала, що я маю думати про дитину, що ніякий чоловік не вартий таких переживань, але моє серце казало геть інше – Максим найкращий у світі і я його ніколи не розлюблю.

Йшли роки, вже моєму синові три роки і залицяється до мене хлопець, який колись мені подобався.

– Наш, місцевий, – каже бабуся, – виходь і нічого не думай. Будете добре жити.

А я ж люблю Максима, але бачу, що Василь має до мого сина і терпіння, і добре слово, і подарунки. Бачу, як мій син з усіх ніг біжить до нього та все щось йому показує та розказує і зрозуміла я, що кращого батька для дитини я не знайду.

Окрім рідного, як я тоді думала.

Ми одружилися і все справдилося – він чудовий тато моєму синові і нашим дітям.

Вже ми разом десять років, живемо не багато, але на все вистачає.

Аж тут Максим з’явився на нашому порозі.

– Вибач мені, Інно, все тепер знаю, що збрехав тоді той хлопець і дитина моя…

І почав він розказувати, як все придумала Рита, як він почав хворіти, а вона його гроші брала, замість нього бізнесом керувала, поки мати не втрутилася. Вона повезла сина на лікування, а Рита пропала.

– Думаю, з тим типом, що на тебе наговорював. На прощання сказала мені, що я втратив, знала, як мені допекти. І я наче прозрів, люба, пробач мені, вернися до мене і я буду тобі найкращим чоловіком у світі, і найкращим батьком для нашого сина.

Моє серце калатало, воно любило й досі його, я би пішла за ним пішки на край світу. Але…

Діти…

– У мене ще двоє дітей, Максиме, не лише наш син.

– Залиш їх батькові чи матері, а ми будемо разом, якщо хочеш, я буду й їм помагати.

І ось тут мені аж у вухах задзвеніло. То так ілюзії розбиваються, певно.

– Йди, Максиме, мені не треба вже цього кохання-зітхання. Мені треба аби тато брав дітей на руки, вчив з ними уроки і читав казку на ніч. А ти не зможеш цього зробити ніколи.

І так я відпустила минуле, і з подивом зрозуміла, що мені легко на душі. А ще зрозуміла, що всі серцем люблю свого Василя, бо його душа щедріша за багацький гаманець.

Автор Ксеня Ропота