Мені сорок два роки і я десять років їздила по заробітках, вдома лишалися чоловік і донька. Чоловік мав державну роботу, тому не хотів втрачати місце, а я вже стомилася від вічної нестачі грошей, коли не вистачає на те, що хочеться. Я теж хочу і гарну сукню, і сережки золоті, а бачу це хіба на день народження. На мої претензії чоловік коротко відповів:

– Як хочеш, то зароби.

І так мені ті слова запали в голову, що я вирішила, що він правду каже – я можу заробити і мати те, що хочу, бо на чоловіка надії нема.

Тому я залишила на нього доньку семирічну доньку і подалася в світи. Я заробила не лише на сукню, але й на квартиру і машину, в хаті нашій також були мої гроші, бо й ремонт на них робили і живуть також мої любі на моїх грошах. Чоловікові я не рахую, бо то не гроші, а сльози.

І ось я вернулася і сказала, що з мене вже досить і тепер я маю жити в тому добрі, яке собі наносила. Аж тут мене чекав сюрприз.

Виявляється вже років зо п’ять чоловік має іншу жінку і моя донька про це знала. Знала і нічого мені не сказала:

– А навіщо тобі казати, – дивувалася вона, – То татові справи.

– То нічого, що тато має половину на все, що я заробила? І тепер ти де будеш жити?

– З тобою в квартирі, – так само байдуже відповідає донька, – А тато буде тут зі своєї дівчиною.

Я мало на собі коси не рвала, бо ж яка несправедливість – тепер я маю віддати половину з того, що заробила чоловікові! А якби я ще п’ять років тому це знала, то я б і копійки не дала ні на хату, ні на прожиття йому.

Але це ще було не все, бо, коли я приїхала з донькою в квартиру, то виявилося, що я маю все й прибирати і готувати, а моя донька тільки за комп’ютером сиділа та п телефону балакала.

– А хто ж тоді в хаті прибирав?, – питаю я на таку її поведінку.

– Бабуся приходила, – байдуже каже донька.

Звичайно, що зі мною такий фокус не пройде і я почала казати їй аби й прання закидала, і після себе мила, їсти готувала, адже я вже на роботу влаштувалася і теж хотіла після роботи відпочити, а не заступати в другу зміну мамою.

– Якщо ти така, то я піду до тата жити. Правий він виявився, що від тебе пішов, бо з тобою просто неможливо!

– Вперед, – сказала я і почала складати її речі.

Хоч ми ще й не розійшлися остаточно, але чоловік вже привів свою любку до нашої хати, а тут донька з сумками. Через якийсь час мені телефонує і каже, щоб я її забрала, бо я її мати.

– А ти батько, – кажу йому, – То що не так?

– Марися не може з нею ужитися, бо вона нічого їй не помагає робити.

– Та ти що, – кажу і сміюся про себе, – Вона хоче жити з тобою і на тому крапка.

Найсмішніше, що через два місяці Марися пішла від мого чоловіка. бо сказала, що вона їм обом не служниця, а ще через місяць моя донька стояла у мене на порозі, бо посварилася з батьком.

– Мамо, з ним неможливо жити, бабуся до нас більше не приходить, а він все мене заставляє робити – готувати їсти і прибирати.

– Я теж за те аби ти помагала, то в чому різниця?

– В тому, що ти мені менше образливих слів наговорила, – відказала донька.

Тепер наче змінилася і я не дозволяю собі сідати на голову. Чоловік сам так само, бо Марися виявилася мудрішою, ніж я, не дала собі вилізти на голову.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота.

Підписуйтеся на наш YouTube-канал! Тут кожна історія — це подорож у світ емоцій та незабутніх вражень. Приєднуйтеся до нашої спільноти та робіть кожен момент цікавим.

Підписуйтесь зараз і не пропустіть найцікавіше!