Скажу спочатку, що я жила геть не в цій крихітній квартирі, а в великій трикімнатній в центрі міста, дали нам її з чоловіком за його посаду, там все наше життя й пройшло. Там наша донька на світ з’явилася та син.

Син виїхав за кордон вже роки і не планує вертатися, тому я була не проти того аби донька привела до нас зятя. Далі швидко чоловіка мого не стало і ми стали жити втрьох.

Але тут і почалося, зять доньку напучує, а вона до мене з претензіями: не туди чашку поставила, голосно на кухні з сусідкою говорила, ванну займала, без дозволу до них зайшла…

І то не бралося в рахунок те, що я ж дітей їхніх гляджу і мені треба в їхню кімнату заходити по якісь речі.

А як я щось раджу, то донька так рота розкриває, що я й не знаю, як вона сміє.

За ці роки наші стосунки вже так зіпсувалися, що я не раз їм казала аби йшли геть жити. як їм зі мною не добре.

– Ти нас з дітьми виганяєш?, – бралася донька в боки, – та ми до суду підемо!

І то в той період було, коли ще діти у них були малі, коли я їм була потрібна. А як діти виросли, то вже я в своїй квартирі права не мала.

Зять почав казати, що знайшов мені квартиру, невелику, але мені одній стане. Я прийшла сюди, то за слізьми нічого й не бачила, бо така тіснота та темнота.

Але зять таки зробив косметичний ремонт і якось воно менше-більше стало краще і за ці місяці я вже й звикла до того, що сама і навіть мені стало краще не лише вестися, але й спати, самопочуття покращилося, настрій поліпшився. Хоча, все одно око на доньку і зятя я маю.

І ось довго так в двері дзвонять, мусила йти і відкривати і аж рота роззявила – зять з квітами:

– Галино Василівно, я вас благаю, верніться додому!

– Що?

– Ви чули! Я не можу з Валею жити! Я думав, що вона просто з вами така, а вона на мене переключилася! На ліжко нема права в одязі сісти, бо вона прати не буде, там двері на балкон нещільно закрив і все тепло з хати випустив, взутий зайшов на кухню, довго сиджу в ванній… Верніться, я вас прошу!

– Але ти сам доньку проти мене налаштував!

– Та не було такого! Я просто не хотів аби ви мене своїми суперечками зачіпали, от і мовчав! Я думав, як ви переїдете, то ми з Валею нарешті заживемо в тиші! Але вона просто на мене переключилася! Кожного дня вона щось знаходить, якусь дрібничку, роздує з того сварку, а далі собі радесенька йде серіал дивитися, а я вже й не знаю, де стати! Рятуйте, Христом-Богом молю!

– Хм, – задумалася я.

Ну, перспектива вернутися в свою хату дуже зваблива, але знову з донькою за кожну дрібничку сперечатися? Знаєте, я таки оцінила радість від тиші, а її у моєму житті не було ніколи! Як не діти малі репетували, далі онуки, далі Валя… Та й чоловік мій не замовкав, завжди мало бути його зверху, а вдома батьки так само були голосні.

А тут тиша, сусіди тихі, всі старенькі, мого віку, сама собі тут господиня…

– Ні, нікуди я звідси не піду, самі там якось живіть!

Зять ще просився, але я була тверда – досить з мене, хочу пожити в спокої. Цікаво чи донька моя зміниться – як ви вважаєте?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота