Тим більше, що я це все бачу на протязі всього життя і це неможливо, якщо тільки собі не завести «друга», от посудіть самі.

Моя подруга Неля з тієї категорії людей, на яких кажуть «нещаслива», хоч вона абсолютно сумирна та тиха дівчинка була.

Якщо ми бігли бавитися, то саме на Нелю сварили за зірвані вишні чи сливи, хоч ми рвали, а Нелю просто зловили під деревом.

Вона дивилася на тьотю своїми великими очима і не розуміла, що цей невинний погляд тільки розпалює тітоньку:

– Ти цю вишню/сливу/яблуньку/грушку садила, що ти її обриваєш?

Коли ми вже стали старші, то наші мами приходили до Нелиної матері, бо саме її ми посилали в магазин купити папіроси для тата, а потім димом пахло від нас.

Неля мала найбезневинніший вигляд, тому продавчиня легко їй вірила і продавала, але наші мами в її невинність не вірили.

– Ти дивився добре, Любо, що ти ростиш! Ми такого терпіти не будемо і самі будемо твою доньку виховувати, раз ти не можеш!

Неля плакала разом з мамо, бо й Люба теж була «нещасливою»: її чоловік довго приховував, що живе на дві родини, але далі таки зізнався і тому вона жила в малюсінькій однокімнатній квартирі.

Я ніколи від Нелі не чула ніякого заперечення чи хоч на когось поганого слова – от таке собі мовчазне та покірне.

Але доля таких карає чи що, але Неля не вступила на бюджетну форму, не вистачило одного балу! Хлопець її теж покинув, а мати просто одномоментно злягла!

І замість навчання пішла Неля офіціанткою в ресторан і на чайові маму лікувала, вдень заробляла репетиторством.

Але й на роботі, як вона мені розказувала, нещастя на неї лилися – то посуд поб’є, бо її хтось з гостей штовхнув, то гість піде і не розрахується, то вона мусить розрахуватися… І такі декілька випадків і вже її власник звільнив, бо вона недолуга працівниця.

Далі вона змінювала роботу, я вже за цим не дуже слідкувала, бо була впевнена, що Неля залишиться такою ж і нічого цікавого в її житті не буде.

Я сама вийшла заміж, а, коли ми зустрілися на святкуванні зустрічі випускників, то мої думки лиш підтвердилися – Неля жила сама і виховувала доньку, мати й далі була прикута до ліжка і всі вони жили в тій манюсінькій квартирі.

– Я не сумнівалася, що з нею таке станеться, – кажу я Віті, шкільній подрузі і однокласниці, – Якщо все життя мовчати та кліпати очима – то так тобі й треба.

– Звичайно, що вона в цьому винна сама, – піддакнула Віта.

І тут ми побачили, що Неля стоїть поруч… Трохи незручно вийшло, але ми не переживали, що вона образиться, бо вона ж завжди все сприймала спокійно.

Ми собі й далі святкували спокійно, але на наступний день почалася справжня дідьківщина!

Я дивлюся в вікно маминої квартири, бо приїхала спеціально на зустріч, п’ю собі каву, як дивлюся – приїжджає дорога машина і звідти виходить чоловік з таким велетенським букетом квітів, що було видно лиш його ноги. Я з цього ще й усміхнулася, бо краще думати, що цей чоловік коротун, ніж про те, що це велетенський букет.

Я точно знаю, що в тому під’їзді живе Неля, але не пов’язала таку подію і її.

Вирішила, що ще зустрінуся з Вітою ввечері в ресторані, а вже завтра поїду додому, бо згадувати молодість, то на повну!

Я зібралася, виходжу і бачу картину: Неля з донькою пакує валізи в ту шикарну машину, а чоловік, який зовсім не коротун, їй допомагає! Далі під’їжджає швидка і Неля кидається за лікарями, а потім вони всі виносять її матір!

Я стояла з роззявленим ротом, бо я такого просто не очікувала.

За мить всі їдуть, а я стою і ковтаю пилюку від машин.

Далі – гірше: Неля починає виставляти фото з гарного будинку, відпочинку, бачу поруч матір, яка бавиться з малою.., а ще Неля усміхнена поруч з чоловіком!!!

І скажіть, що це не якесь ворожбитство?

Фото Ярослава Романюка.