Я верталася з заробіток з однією думкою – нарешті мій синочок буде щасливим, пожив з тією Мариною і досить, тепер у нього, і жінка гарна буде, і родичі пристойні, бо я куму свою знаю добре, а то ж її донька тепер біля мого сина.

Хоч син і не казав мені вмішуватися в його стосунки, але ж я розуміла, що він не витримає цієї розмови з Мариною, вона завжди на нього тиснула і ще чого доброго скаже, що все пробачить, лиш би він був поруч з нею. Кому того треба, коли в Алінки вже дитина на підході?

Марина завжди так була, напориста, вона Олежика завжди заставляла до роботи, наполягала аби він пішов вчитися, а далі придумала брати квартиру на виплату.

Я не розуміла, чому вони взяли квартиру, але вона була не в новобудові, а в звичайній панельці.

Я питала сина в чому річ, а він лише плечима стенав:

– Марина закомандувала,- каже тут близько до школи і садка.

Далі Марина так само закомандувала аби дитина у них з’явилася і добре, що хоч одна, бо я б уже такого тиску не витримала, адже це я заробляла на всі їх забаганки. Я давала синові гроші на квартиру і я давала гроші на колиску, і коляску, на хрестини, на школу я одягала дитину, і взагалі онучці я привозила цілу купу подарунків.

Думаєте невістка мені була вдячна?

Я не чула від неї слова «дякую» ні за що, єдине, чим вона пишалася, то тим, скільки їй батьки всього дали.

– Якби не мої батьки, то ми б не мали свого куточка, – казала вона й при мені.

Знаєте, я людина не конфліктна, інакше б запитала, як саме батьки помогли, бо чужими грошима розпоряджатися, то багато розуму не треба.

– Мамо, не зважай, – просив мене син, коли я в розмові з ним казала, що таки поговорю з нею, – вона потім не замовкне і кожен раз буде мені нагадувати.

Отак ми розмовляли з сином у мене вдома, як прийшла моя кума з донькою, вони давно з Олегом зналися, рахуйте разом виросли. Але я не думала, що між ними щось було.

Ні, Алінка дівчина дуже хороша, то без сумніву, але Олег мав родину і я вже думала, що Марина з нами на віки.

Вони собі пішли погуляти, а ми з кумою базікали, я нічого не підозрювала, а потім поїхала на роботу і мене вдома не було місяцями. Звичайно, що Олег має ключі від свого дому, а як інакше?

Але я нічого не знала, доки мені кума не зателефонувала:

– Галю, Аліна чекає дитину від твого Олега і треба нам щось вирішувати.

– Ларисочко, яка я рада! Та що вже вирішувати, я вже їду і з Мариною поговорю та все владнаю. Нарешті ми з тобою породичаємося, як я про це мріяла!

Отак ми з кумою переговорили і я вже лечу додому. Син мене зустрів, я спитала, чому нічого мені не казав, а він каже:

– Та не хотів тебе турбувати, ти й так маєш багато всього на голові.

– Синку, я дуже рада, що нарешті ти вибрав дружину, яка тебе поважатиме, а не тобою поштурхуватиме.

Бо я кажу правду, не подобалося Марині, що Олег звичайний робітник і саме вона наполягла аби він пішов вчитися, хіба йому треба було ночами сидіти над конспектами? Ну, була у нього зарплата далі більша на кілька тисяч і толку з того, коли саме я виплатила усі кошти за квартиру? Коли я купую подарунки важливі для онучки, як ото меблі чи новий ноутбук.

Я розумію, що ціни зараз дуже високі, тому й так підтримую сина, але хіба Марина це розуміє, коли який вже рік сидить вдома з дитиною і ще й каже, що думає про друге.

Але тепер у мене буде друга онука чи онук, а вона хай з квартир виїжджає. Онучку я візьму до себе, як на те піде.

І ось я приходжу до неї додому, я рідко у них буваю, хіба на синів день народження і на онучки, і то, коли та пані, не фукає гроші на ресторани.

Все так миленько, нічого не скажу, має вона смак, але хоч щось.

– Марино, у нас зараз буде серйозна розмова. Хочу аби ти розуміла, що я кажу від себе, а не від імені сина. Так от, Олег тебе більше не любить, у нього нова жінка, яка чекає від нього дитину, тому ти маєш покинути цю квартиру. Я даю тобі на це два дні.

– Ви мені даєте два дні?, – перепитує ще вона мене.

– Так, я бо я на цю квартиру давала гроші і не малі, у мене є всі чеки на перекази, я легко докажу на чиї гроші куплена вона. Тому тобі краще піти без галасу, не хочу аби потім сусіди косо дивилися на мого сина.

– Е ні, то ви збирайте речі Олега, як тут є, я поможу.

І вона кинулася до валізи та до шафи, та все отак кидає як не будь в валізу. А мій сина завжди мав гарний одяг і він дуже акуратно до свого ставиться.

– Ти що робиш, то ж грошей коштує, а ти ж де знаєш, ти хоч копійку заробила?

– Я?, – вона й далі мене перепитує, – Та все, що ви тут бачите, то все на мої гроші куплене.

– Слухай, не треба фантазувати, – кажу я їй, – ти ж ніде не працюєш, квартира мого сина і ремонт так само він робив, я все купувала онучці, бо ти й на зошити не могла заробити. А твої батьки хоч би щось помогли.

– Ох, Галино Сергіївно, яке у вас зараз буде обличчя, – каже і усміхається.

А далі таке заявила, що мені прийшлося сісти, бо ноги мені підкосилися.

– По-перше, це квартира моєї мами, вона їй дісталася в спадок, ремонт робила я з батьками, на їхні гроші Олег мені давав гроші лишень на харчування, бо у нього як не затримка, то зняли премію. Я працюю на віддаленій роботі, тому кошти маю і забезпечую свою доньку всім, і зошитами в тому ж числі.

– Як так? Олег брав гроші.

– От у нього й питайте, де він їх дів.

Я не знаю, як прийшла до хати, а тут вже й син прибіг:

– Мамо, хто тебе просив до Марини йти? Я ще не готовий з нею розійтися. А тепер що мені робити? Де я маю жити?

– Я не знаю, синку, – кажу я розгублено.

– Та зрозуміло, що в тебе, але Аліна не захоче з тобою жити, тому тобі прийдеться їхати та заробити на нову квартиру. Ти ж хочеш аби у нас з Аліною все вийшло?

– Так, синку, хочу, – сказала я і почала збиратися на заробітки.

Мені здається, що моє бажання збулося якось не так, як я хотіла і я не розумію чому? А ви якої думки про все це?

Автор Ксеня Ропота