Мій Саша все життя провів в Америці, бо як поїхав після весілля заробити нам на квартиру, то так п’ять років і не приїжджав. У нас на світ з’явилася донечка і я її любила понад усе, бо інших дітей Бог нам не дав.

Чоловік заробив на квартиру, але пожив трохи в Україні і сказав, що не буде тут за копійки працювати.

– Любо, я їду ще на п’ять років, а там може й бізнес свій відкрию і вже буду вдома.

Так і сталося, приїхав, почав свій бізнес, але не пішло і він дуже сильно попав на гроші, тому змушений був знову їхати в світи.

Я практично не мала чоловіка, але не жалілася, бо у мене була моя втіха і радість – донечка. Вона сенс мого життя була, є і буде.

Ми ще попри квартиру обладнали повністю в селі хату, купили машину, їздили відпочивати. Кілька разів були в Саші, але мені там не сподобалося, тому ми вернулися в Україну.

На весілля доньки Саша приїхав і зробив їй подарунок – трикімнатна квартира в центрі міста. Оксанка аж просльозилася від щастя і на всі гості сказала:

– Запрошую найкращого тата в світі на танець.

Сашко був дуже розчуленим і щасливим.

Йшов час, але він не вертався вже в Америку, бо хотів вже відпочити.

– Чого буду їхати, якщо я вже все надбав, що хотів і маю запас?

Нарешті ми б мали зажити щасливо, як тут почалася коломийка з зятем. Вирішив зять стати бізнесменом і почав то товари в Китаї купувати та перепродувати, далі вирішив власний магазин відкрити і попросив у Саші грошей.

– Я вам все верну, мені треба лише двадцять тисяч доларів на початок.

Чоловік давати не хотів, але Оксанка його вмовила:

– Тату, ми ж вам вернемо, Вадим обов’язково вам віддасть. Це ж для родини!

Дав Саша гроші, всі щасливі, а далі й ми щасливі, бо Оксанка вже при надії. Отак пролетів рік, що ми тішилися онуком, а Вадим своїм магазином.

Саша все мене питав, коли він нам гроші віддасть, як тут Оксана на порозі:

– Тату, дай ще п’ять тисяч, там якась перевірка і треба дати.

– Доню, ти думаєш, я гроші на дереві вирощую?

– Тату, як ти не даси грошей, то він мене покине! Ти цього хочеш?

Скрипнув Саша зубами, але гроші дав, проте, Оксанка навіть не подякувала.

Не минуло й пів року, як вона знову за грошима:

– Тату, Вадиму треба ще десять тисяч.

– Я не маю грошей! Досить!

– Ні, ти послухай, квартира ж ваша практично пустує, бо ви ввесь час в селі живете, то давайте її продамо, а гроші ми вкладемо в бізнес і одразу Вадим вам все верне.

Саша почав хапати ротом повітря і прийшлося викликати швидку. Оксанка провідувала його і після того одразу медсестра бігла в палату, бо батько синів.

– Мамо, якщо тато не дасть грошей, то буде вже по моєму шлюбу! ти цього хочеш? Я щаслива з цим чоловіком, а ви мені все руйнуєте! Невже вам гроші важливіші за рідну доньку?

Саша вже вдома і я не хочу піднімати цю тему і не хочу йому говорити, що Оксана не дає нам малюка на вихідні, хоч до того часто його у нас залишала. Каже, що ми їй чужі люди, раз не хочемо підтримувати і тому нам онука більше не бачити.

Я за те аби Саша зробив так, як Оксанка хоче, бо навіщо тоді він працював стільки років, як не на благо нашої дитини? Хіба не так?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота