Святкувань я не люблю, особливо після того, як ми переїхали жити за місто і всі родичі Андрія кинулися за будь-якої нагоди до нас їхати, бо у нас і дім великий, і недалеко від міста, і я все готую, а вони лиш на готове йдуть. Останній пункт вони вголос не говорили, але я ж то знаю. Знаю і мовчу, бо ж родичі.

Скажу, що на цю хату ми працювали обоє, а останні роки вже я сім’ю утримую, бо працюю за кордоном, а чоловік вдома. І от я там заробляю для нас гроші, а він вирішив собі любов нову знайти. Віддячив.

Я їду з Італії, везу сумки більші за мене аби вразити гостей хамонами, а тут мене такий сюрприз чекає.

– А як же гості?, – питаю Андрія.

– А що гості? Я тут господар і вони до мене прийдуть.

– Ага, – тільки й сказала я.

Подивилася на ті сумки, які спеціально привезла, поки все порозкладала, то й план у мене з’явився.

У мене давно нема родичів, діти до нас не часто приїздять, хіба на великі свята. Подруг у мене нема відколи я вийшла заміж, бо все родина була на першому місці, дім будували і заробляли. Які подруги та посиденьки?

Працювати треба, а не язиками чесати. А тепер вже ні чоловікові я не треба, ні дітям, розказала б кому, та з ким поговориш?

Здається лишався день чи два, що мали приїхати гості від чоловіка, а я просто сиділа в хаті та думала над словами чоловіка:

– Ти май на увазі, що дім мій, тому ти собі шукай житло, а дім я тобі не віддам.

Я ходила по своєму будинку, пригадувала, як шукала майстрів аби залили фундамент, звели дім та перекрили його, як жили вже з дітьми в одній кімнаті аби зекономити гроші на оренді житла, а далі діти один за одним в стаціонарі відлежали з кашлями.

Ми ніде ніколи не їздили відпочити з дітьми і самі не відпочивали. Коли я після того вже, як будинок звели вже просила чоловіка кудись поїхати. То він казав:

– Дивися, яка навколо природа, а ти кудись хочеш їхати? Та ти вже живеш на курорті!

Якби не Італія, то я б моря й не бачила, і то я ж не біля моря працюю, то все одно ледве собі дозволила просто поїхати на вихідні зі знайомими жінками відпочити. Треба ж додому копійку переслати, а не отак тринькати. Там мій коханий собі в усьому відмовляє, а я он що роблю. Негоже так.

А він он що робить, жити хоче, подарунок собі хоче.

І ось я тоді й наважилася. Видзвонила дітей і сказала, що будемо відпочивати в горах, тому всі беруть свої родини, відгули і відпустки і їдуть зі мною, а я зняла будиночок на тиждень.

– Тільки батькові не проговоріться, – кажу, – сюрприз такий.

Ну, Андрій теж гостям сюрприз зробив, бо вони приїхали, а нікого в хаті й нема, комори та холодильник порожні, бо я все забрала з собою гори.

– Ти що не готувався до нашого приїзду?, – питають.

– Та я готувався,- каже, а сам мені видзвонює.

Ми дуже добре відпочили. Я рада, що була з тими людьми, які мені любі, а всі інші хай залишаються в минулому.

Звичайно, що я хату нікому дарувати не буду. Діти пообіцяли назбирати на те аби викупити в батька частку, а я не хочу вже й хати, якщо нема в ній того тепла родинного. Мені й квартири вистачить. А ви як гадаєте – віддати хату чоловікові чи продати і гроші поділити?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота