Рая мала дві доньки, вони ніколи не приходили до мене, тільки Рая час від часу телефонувала, як у неї все погано і питала завжди як я себе почуваю.

Це зараз я розумію, що то було пряме питання, але тоді я це сприймала за турботу.

Вона навіть не давала мені слово вставити, бо одразу переходила по колу до того, що доньки невдало вийшли заміж і скоро сядуть їй на шию, а вона цього не хоче.

І ось одного дня мені в двері подзвонили і на порозі стояла Тоня, донька Раї, здається молодша.

– Пустіть мене до вас пожити, бо мама мене з дому вигнала.

Якби не дитина на руках, то я б не пустила її до квартири, але малюк був зморений і я дала слабину.

Виявилося, що Тоня розійшлася з чоловіком і прийшла в батьківську хату, але там її ніхто не чекав.

– Мама сказала, що вже в квартирі живе моя сестра Іванка, яка теж розійшлася з чоловіком і на нас просто нема місця. Казала, що у неї двокімнатна квартира, а у вас он яка велика і хай я йду до вас жити. пустите?

Я задумалася. По-перше, не думала, що Рая зможе отак вигнати малюка, по-друге, мені тепер вже була потрібна допомога по дому.

Тому я погодилася і Тоня стала мені в усьому допомагати і жити в одній кімнаті з сином. Малюка я полюбила, він був дуже тихеньким і допитливим.

Аж якось прибігає до мене Рая з тим, чи не надумала я все переписати Тоні, бо вона тут живе.

– Ви ж знаєте, Софіє Павлівно, як ми вас поважаємо і як до вас ставимося, – закінчила вона цими словами, наче вони мене мали напоїти і нагодувати.

– Раєчко, – кажу я їй, – Я теж хотіла з тобою поговорити про квартиру… Справа в тому, що я її заклала під кредит і не можу виплатити… Скоро мені прийдеться переїжджати і чи не пустиш ти мене до себе пожити? Я чула, що Іванка скоро вийде заміж і кімната звільниться.

Рая зблідла, як почула, що грошей нема і квартири нема.

– Та ви що? У мене й місця нема, ще й Тома прийде з дитиною жити, раз у вас вже нема як. Та й догляд за вами обійдеться в копійку, то краще вже в будинок для літніх людей вас відправити.

От вам і родина, от вам і думка про людину, яка під собою не має ніякої основи. І що, що родичка? Та чужа за гроші робитиме краще, ніж ця за спадок.

Рая більше не з’являлася і перестала телефонувати та питати про моє здоров’я.

А от Тома малюка в садок відправила, сама на роботу влаштувалася, живемо дружно і тихо. Я Тому теж не раз випробовую такими словами про квартиру, але вона тільки рукою махає:

– Ой, знаю я вас, десь у шкарпетках ще червонці маєте, а тут кажете, що ні копійки. Та якось вже вас догляну, не переживайте.

Знаю, що у неї якийсь кавалер намітився і от думаю, що ж мені робити – чи запросити їх жити до себе, чи хай живуть окремо. А до мене приходять час від часу, бо я до маленького дуже прив’язалася. Думаю, що на нього й перепишу квартиру, бо як би там не склалося в його житті з вітчимом, у нього завжди буде куточок, де йому раді і його люблять.

Думаю, що й Тома здогадується, кому я відпишу квартиру і нічого не каже, а тільки усміхається.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота