Я сиділа на кухні, тримаючи в руках тест із двома смужками, і досі не могла повірити своїм очам. Ми з моїм чоловіком Антоном так довго мріяли про дитину, а після кількох років невдач я вже майже втратила надію. Але ось воно – диво сталося. Наш маленький хлопчик(а я була переконана, що буде саме син), якого ми ще не бачили, але вже любили всім серцем, був на шляху до нас. Я знала, що хочу зробити цей момент особливим для Антона. Наближався його день народження, і я вирішила, що це буде ідеальний час, щоб повідомити йому новину. Але тримати таку таємницю виявилося складніше, ніж я думала.

Того вечора я помітила, що Антон поводиться якось дивно. Він сидів за столом, задумливо розмішуючи чай, і кидав на мене короткі, але пильні погляди. Я намагалася вести себе як завжди, жартувала про його улюблений серіал, але він лише усміхався якось вимушено. Я списала це на втому – останні тижні він багато працював. Але щось у його поведінці мене насторожило.

Наступного дня я поїхала до своєї подруги Марти, яка була єдиною, кому я розповіла про це чудо. Я довіряла їй усе, і вона знала, як сильно я хочу зробити сюрприз для Антона. Ми сиділи в її затишній квартирі, пили трав’яний чай, і я ділилася планами, як влаштувати особливий вечір для Антона. Я хотіла подарувати йому маленькі дитячі пінетки, загорнуті в коробку, і лист, у якому напишу, що ми станемо батьками. Марта сміялася, пропонуючи додати до подарунка ще й крихітну шапочку, щоб Антон одразу уявив нашого малюка.

– Ти уявляєш його обличчя, коли він відкриє коробку? – сказала Марта, сяючи від захвату. – Він же розплачеться від щастя!

– Сподіваюся, – відповіла я, відчуваючи, як у грудях розливається тепло. – Але я так нервую, що можу випадково проговоритися раніше.

Марта запевнила, що все буде ідеально, і ми домовилися, що вона допоможе мені організувати сюрприз. Я часто їздила до неї, щоб обговорити деталі, а іноді ми заїжджали до дитячого магазину, щоб вибрати щось миле для подарунка. Я не помічала, як ці поїздки виглядали зі сторони, але, як виявилося, вони викликали хвилю підозр у Антона.

Вже пізніше я дізналася, як мої приготування відобразилися на моєму чоловікові. Він вирішив зустрітися зі своїм найкращим другом та почути поради як йому бути.

– Щось ти, Антоне, останнім часом сам не свій. Що сталося? – запитав Роман, пильно дивлячись на друга.

– Та все нормально, Романе, просто замотався, – відповів Антон, але його голос був тихим, а очі уникали погляду друга.

– Антоне, не води мене за ніс. Я ж бачу, що тебе щось гризе. Викладай, що сталося, бо я не відчеплюся.
Антон зітхнув, його плечі опустилися.

– Ну, якщо чесно, Романе… Здається, Олена щось приховує. Вона постійно кудись їздить, не каже куди. Телефон ховає, коли я поруч. Увечері сидить, щось планує, а коли питаю, що робить, тільки посміхається і міняє тему. Я боюся, що вона… може, хоче піти від мене.

– Ти серйозно? Олена? Та вона ж тебе обожнює! Звідки ти це взяв? – Роман намагався тримати спокій, але в голосі була тривога.

– Розумієш, – Антон потер скроні, – вона останні тижні якась таємнича. Я чув, як вона говорила з Мартою про «великий сюрприз» і «зміни в житті». Ну, скажи, Романе, хіба це не підозріло?

– Стривай, не нагнітай, – сказав Роман, намагаючись заспокоїти друга. – Може, це не те, що ти думаєш? Може, вона готує тобі подарунок на день народження? Давай я поговорю з Вірою, вона ж із Мартою подруга, може, щось знає. А ти поки тримай себе в руках, не роби поспішних висновків.

Я ж нічого не помічала і продовжувала готувати сюрприз. Я замовила маленькі пінетки, синю шапочку і написала лист, у якому розповіла, як сильно ми чекали на нашого малюка. Кожна поїздка до Марти, кожен похід до магазину наповнювали мене радістю, але я помічала, що Антон стає дедалі більш замкнутим. Він намагався приховати свою тривогу, але я бачила, як він пильно дивиться на мене, коли я відповідаю на дзвінки чи повертаюся додому пізніше. Я списувала це на його втому, але в глибині душі відчувала, що щось не так.

Одного вечора, коли я повернулася від Марти, Антон сидів у вітальні, тримаючи в руках нашу весільну фотографію. Його обличчя було серйозним, і я відчула, як серце стиснулося.

– Олено, нам треба поговорити, – сказав він тихо, але в його голосі була напруга.

Я сіла навпроти, намагаючись не показати, як сильно нервую.

– Що сталося, Антоне? Ти якийсь сам не свій.

Він зітхнув і подивився мені прямо в очі.

– Олено, ти останнім часом постійно кудись ходиш, щось приховуєш. Я бачу, що ти з Мартою про щось шепочешся, ховаєш телефон. Скажіть мені правду, що відбувається? Якщо ти хочеш щось змінити в нашому житті, скажи мені зараз.

Я відчула, як у мене перехопило подих. Невже він подумав, що я від нього щось приховую в поганому сенсі? Я не могла стримати посмішки, хоч і знала, що це може його ще більше спантеличити.

– Антоне, ти серйозно? Ти думаєш, що я щось погане замислила? – я засміялася, але побачила, що його обличчя стало ще серйознішим. – Гаразд, я не хотіла псувати сюрприз, але, здається, доведеться розповісти раніше.

Я встала, пішла до своєї сумки і дістала маленьку коробочку, загорнуту в блакитну стрічку. Антон дивився на мене з подивом, коли я поклала коробочку перед ним.

– Відкрий, – сказала я, відчуваючи, як тремтять руки.

Він обережно розв’язав стрічку, відкрив коробку і побачив пінетки та шапочку. Усередині лежав мій лист. Антон розгорнув його, почав читати, і я побачила, як його очі наповнилися сльозами.

– Олено… це правда? Ми… ми будемо батьками? – його голос тремтів від емоцій.

– Так, Антоне. Наш Назар уже на шляху до нас, – відповіла я, відчуваючи, як сльози радості течуть по моїх щоках.

Антон підвівся, обійняв мене так міцно, як ніколи раніше, і я відчула, як усі його сумніви розчиняються в цій миті. Ми сміялися і плакали одночасно, а я розповідала, як планувала сюрприз, як їздила до Марти, щоб усе організувати.

Пізніше Антон зізнався, що його підозри почалися через мою таємничість, і що він із Романом навіть думали, що я планую щось кардинальне. Ми посміялися над цим, і я попросила його передати Роману, щоб той більше не вигадував страшних сценаріїв.

Через дев’ять місяців у нашій сім’ї з’явився маленький Назарчик. Антон і Роман, святкуючи його народження, пообіцяли один одному ніколи не сумніватися в своїх близьких без вагомих причин. А я зрозуміла, що довіра – це те, що тримає нас разом, навіть коли таємниці здаються підозрілими.