Я зробила все можливе і неможливе аби зберегти нашу з Сашком сім’ю, але правду кажуть, що ти не просто виходиш заміж за людину, а виходиш за всю його родину. За їхній світогляд, культуру, мову, погляди на життя.

Я була молода і не звертала на це уваги, головне ж кохання. Сашко грав на гітарі, їздив на мотоциклі і завжди був гарно одягнений, видно було смак. Що ще дівчині треба?

Я пішла в невістки і аж там мені відкрилися очі, як то все насправді.

У моїй сім’ї тато міг і їсти зварити, і посуд помити, підлогу протерти, як насмітив, полити помідори і піти з мамою на грядку сапати. Для мене то було перед очима день у день, я розуміла, що чоловіки на це здатні.

Але от у родині Сашка все робили жінки: його бабуся, його мама і дві сестри. Одна вийшла заміж і на її місце стали мої руки.

Чоловіки не знали, що таке йти в стайню до худоби, що таке садити чи підгортати. Вони могли вивезти картоплю і забрати з поля мішки. На тому була крапка по їх роботі.

Ще могли вичистити зі стайні, коли мати просила батька, а той це перекладав на Сашка.

І ось ситуація – я готую їсти і прошу Сашка чи мені води принести, чи картоплі з льоху, а бабуся й свекруха коршуном:

– Та як таке можна? Ти лінуєшся сама піти і зробити?

– Але він і так перед телевізором сидить.

– То й що? Хай сидить, чоловіка треба берегти.

Ну, нічого, поки я мала силу, то працювала, але далі вже я чекаю дитину і лікар попросив поберегтися.

– О, яка пані, – взялися в боки бабуся зі свекрухою, – та ми не одну дитину на світ привели і подібного не було, а ти дивися яка. Так лиш аби не робити.

Мені аж сльози виступили на очі, адже я на них працюю до мозолів ввесь цей час і я вигадую?

Пішла матері жалітися. Та й не тільки на це.

Бо дуже мене здивувало, що прийнято у них частуватися в неділю, наче до вареників, а далі на обід до борщу і ввечері до голубців. А далі вже йдуть «на село» чи «на футбол» і вже звідти приходить ледве теплі.

– Хай йде Сашко відпочине, – каже свекруха.

– Від чого?, – питаю я, адже думала, що ми до моїх поїдемо в гості, а то вже нема з ким їхати.

– Та від тебе, дуже вже ти важка людина.

Ось таке я матері розказую, а вона мені й радить аби самим жити.

– Мамо, куди я піду? До вас з татом, а Оля з чоловіком куди піде?

Оля то моя старша сестра, яка вийшла заміж додому, тому ні так, ні так не добре.

І так я вернулася додому без ніякої відповіді.

– Що знову матері на мене жалілася?, – питає свекруха, – Та ніде тобі так добре би не було, як у мене. Ми всі на тебе працюємо, бо тобі відра води підняти не можна.

Та я би відро води винесла, але, коли тебе щодень отак питають коли я вже робити буду, то ж як винесеш?

А далі ще й сестра старша вернулася до них з дитиною, бо щось не поділили з чоловіком. Тоді я думала, що то ще одна прийшла мене дзьобати, а далі й подякувала долі за такий поворот.

– Сашко, нема нам тут місця, а як дитина з’явиться, то ще більше буде. Поїхали в місто, будемо там жити? Тобі ж добиратися не треба буде. Батьків не буде аби тобою командували. Ну?

Він відмовлявся, але я щодень йому казала, просила, а далі й сестра старша почала наполягати аби він йшов від них, бо їй місця мало.

І отак нас практично витурили з хати, правда, дали на перший час трохи грошей. Я була дуже щаслива і дитя привела в місті, хоч ми й жили в старенькій однокімнатній квартирі, але я була дуже щаслива.

Коли я просила щось чоловіка, то він продовжував виносити на гора своє виховання:

– Вода в хаті, газ в хаті, світло в хаті, що ти мене чіпаєш?

Не хотів ні хліб купити після роботи, ні посуд за собою помити. Я мамі жаліюся, а вона каже:

– Вода камінь точить, ти проси, а він колись згодиться.

І я почала просити, то з дитиною п’ять хвилин побути, поки я мию посуд чи одяг розвішую, чи пилосошу.

А він вже тоді каже:

– Краще я, дуже вже наш Матвій вередливий.

А далі вже й сам по продукти ходив, бо сталася ось яка оказія: я пішла по продукти і залишила Сашка з сином. А він тоді дитину залишив в кімнаті, а сам на кухні сидів та телевізор дивився. Не насторожило його й те, що дитина сидить дуже тихо.

Я прийшла і теж тиші здивувалася, бо не міг Сашко вкласти Матвійка спати, тут було щось не так.

– Де дитина, – заношу я на кухню важкі пакети.

– Бавиться, а що вже не так, – насупився чоловік.

– Та нічого, просто дивно.

І ось заходжу я в кімнату, а там… А там юний художник все до чого дотягнувся, все обмастив. Я до чоловіка, той зблід.

– Я не буду це мити!

– Будеш, бо ти це накоїв.

Звичайно, що я йому помагала, бо роботи було багато, але відтоді він робив все аби така ситуація не повторилася.

Я наголошу, що чоловік не змінився за місяць чи за рік, ні, на це пішло багато часу. І ось ми вже маємо через десять років свою квартиру. Запросили гостей на новосілля, звичайно, що батьків, друзів, кумів. Батьки приїхали перші, моя мама взагалі два дні була аби все приготувати.

І вже й тато з Сашком столи розсувають, Матвійко з Даринкою носять посуд, чоловіки стільці прилаштовують.

І на це все його рідні прийшли та сіли в залі та лиш дивляться на те, як ми все готуємо. Бачу свекор багровіє, я думаю, що таке, а той і каже:

– Що то за така неповага, ми приїхали і ні аби нам увагу приділити. Сину, ану пригости мене та побалакаємо.

Я на Сашка, думаю, от і все, зараз вони його швидко до минулого повернуть.

– Тату, я не маю часу, за столом поговоримо. Хіба ось з тестем поговоріть, бо він вже втомився, від ранку на ногах.

Його жіноцтво аж позеленіло. І вирішили нам показати, що вони невдоволені. Критикували ремонт, район, поверх і планування. Я чоловіка стискала за руку, мовляв, не ведися, все чудово, тим більше, що всі інші дуже нас хвалили та бажали довгих і щасливих років в цій квартирі.

Мені вдалося змінити ставлення чоловіка до жіночої праці і до відношення до жінки. Не думаю, що це б сталося, якби ми тісно спілкувалися зі свекрами. Я дуже вдячна старшій сестрі, що вона нас випровадила від них, завдяки їй я створила свою сім’ю, де всі допомагають один одному.

А те, що чоловік сам відмовив батькові показує, що він вже не приймає такої поведінки, як нормальну. Ви теж так думаєте?

Автор Ксеня Ропота