Я хочу знайти такого чоловіка аби він вирішував всі проблеми, підтримував, допомагав та балував. Думаю, я цілком цього гідна, як і будь-яка жінка.

То чому все життя я тягну цього воза сама? Ні, не воза, а велетенську брилу я тягну вгору і тільки розслаблюся та сяду перепочити, як вона котиться просто по мені і жодне чоловіче плече, лікоть, долоня, мізинчик не те, що не спиняє, а не робить й поруху до цієї дії.

Просто за що? Отаке питання в небо, в Космос і просто Богу у вуха – за що???

Чому інші можуть, а я ні? Чому іншим можна, а мені ні?!

Знаєте, це так втомлює, що просто не передати словами… Я ж така сама жінка, з такими ж самими прагненнями – любити і бути коханою, то чому в інших складається, а в мене – все сама-сама.

Я зараз перебуваю за кордоном і в пошуках житла. Практично все людське вже зайняте і приходиться до когось підселятися, тому вже з власного прикладу хочу сказати, що долі жіночі майже всі одинакові – або ти воза везеш або тебе на возі везуть.

Тут ті, хто везе того сімейного воза і ще й нас поганяють та прикрикують, що повільно їдемо.

– Як це ти так мало передала,- каже мені мій чоловік, – Ти що не знаєш, що нам позику платити?

– Конкуренція висока, Сергію, – кажу йому я, – Наші ж ціни збивають, тому приходиться робити і по вісім євро в годину!

– Ого, вісім євро, то можна сто євро мати в день, якщо не сидіти в телефоні та не фотографувати всілякі вулиці та будинки, – каже мені чоловік, натякаючи на те, що я люблю сфотографуватися по дорозі на роботу біля якогось гарного місця.

Знаєте, хочеться хоч іншим збрехати, що я тут отак собі гарно живу, а не біжу як скажена від однієї хати до другої, щоб встигнути всюди поприбирати та страви приготувати. Що я усміхаюся і відпочиваю, а не рахую кожну копійку аби й заробити і самій якось тут прожити.

Ми брали позику на нову квартиру, але оформили його на мене. Тоді Сергій аргументував це дуже просто – чия квартира, того й позика.

– Інно, все дуже просто: чия квартира, того й кредит. Та я жартую, чого ти дуєшся, давай тоді на мене оформимо?

Я вже хотіла згодитися, але щось мене штрикнуло, що в разі чого – де я буду жити? а так потроху виплатимо обоє, бо ж обоє житимемо.

Далі у нас з’явилося двоє дітей і кредит став просто непосильним, але Сергій був категорично проти того аби їхати за кордон.

– У мене достойна робота і я не планую цемент носити та в холодному спати приміщенні і здоров’я своє тратити.

Зараз така ситуація склалася, що вже й в Україні нема як заробити і радий би поїхати за кордон – то не випускають.

Тому я була змушена залишити на чоловіка дітей та поїхати заробляти.

І ось тут яскраво бачу, що моя доля не поодинока.

Довелося мені жити і в квартирі, де було п’ятеро жінок, і де троє, але вже хочеться мати трохи більше вільного простору, то я й вирішила знайти двокімнатну квартиру, де в одній кімнаті буду я, а в іншій ще якась жінка.

На мою пропозицію відгукнулася пара, чоловік і жінка, виявилися доволі приємними людьми і вчасно платять свою частку.

Але! Я бачу, яким має бути життя жінки!

Вона, Аліна, може спокійно не працювати, тому, що її чоловік повністю про неї турбується. Він без питань ходить в магазин, може приготувати щось поїсти. Коли вона довго на роботі, завжди візьме сумки, може й ванну для ніг приготувати чи масаж зробити.

Таке трепетне і уважне ставлення. З її боку теж таке.

І от я прийду з роботи, побачу краєм ока як вони один до одного ставляться і йду до себе в кімнату плакати.

Навіть в Україні Сергій мене так не підтримував, як цей чоловік на чужині піклується про свою жінку.

Фото Ярослава Романюка.