Якби Максима спитали, чого він закрутив той роман, то він би чесно сказав – він з нею почувався кращою версією себе.

Все вийшло випадково.

Максим опинився в маленькому містечку через відрядження. Робота вимагала відкриття нової філії компанії: оренда приміщення, підбір персоналу, облаштування офісу. Такі поїздки траплялися рідко, раз на два-три роки.

Максим любив подорожі: нові місця, інші люди, нові емоції.

Єдине, що непокоїло, – залишати сім’ю влітку, коли хочеться відпочити на дачі.

– Літнє відрядження – це ж пригода, – сам собі казав Максим. – Можна відволіктися від роботи, від дому.

У поїзді він зателефонував дружині:

– Як ви там без мене? Хто подбає про город, якщо посуха буде?

– Сусід допоможе, – усміхнулася дружина Аліна. – Казав, що радий підстрахувати.

– Який сусід? – здивувався Максим. – Дядько Петро?

– Дядько Петро? Він сам ледве порається. До нього онук приїхав. Ми познайомилися вчора біля багаття.

– Тільки відпусти тебе одну, а там молоді хлопці на горизонті…

– Ревнуєш?

– Молодий студент може змінити погляд на життя, – пожартував Максим.

– Ну гаразд, – засміялася Аліна. – А до огірків його руки я точно застосую.

– Головне, щоб він плату врожаєм не вимагав.

– Ревнуєш!

Так вони сміялися, і Максим поїхав, навіть не підозрюючи, що незабаром його серце змінить зовсім інша жінка.

Він помітив її на пішохідному переході.

Коляска котилася дорогою, дитина плакала. Жінка стояла розгублена, намагаючись впоратися з колесом та малюком.

Потік машин пригальмував.

Максим миттєво підбіг, підхопив коляску і сказав:

– Ходімо за мною.

Він провів жінку та дитину на тротуар.

– Не хвилюйтеся, зараз все виправимо, – сказав він.

Коли виявилося, що кріплення тріснуло, ремонту на місці не зробити. Жінка вибачалася:

– Дякую вам, я не знаю, як віддячити. Далі самі справимося.

– Ви впевнені, що самі? – поцікавився Максим.

– Так, не далеко. Потихеньку дійдемо.

– Ні, не можу вас залишити. Можемо зайти в кафе, а я знайду майстерню. Мене Максим.

– Яна, а це мій син Данилко, – представила хлопчика жінка. – Незручно вас напружувати.

– Нічого, на роботі сьогодні термінового немає.

– Добре, тоді посидимо.

Максим взяв Данилка на руки. Хлопчик спершу насторожився, а потім посміхнувся і потягнувся.

– Він зазвичай чужих чоловіків боїться, – пояснила Яна.

– Тепер ми не чужі. Разом пережили пригоди, – підморгнув Максим.

Вони замовили каву й молочний коктель. Максим викликав таксі і поїхав у ремонт.

Наступного ранку він прокинувся в чужому будинку. Яна вже годувала Данилка. Мама поїхала на дачу.

– Огірки поливати? – спитав Максим.

– Так, – посміхнулася Яна. – Моя мама вже доручила мені.

– Моя дружина теж любить огірки, – сказав Максим. – Купувати не дозволяє, тільки мариновані.

– Ти одружений?

– Так, давно..

– Тоді зрозуміло, – кивнула Яна. – Можемо зустрічатися, поки ти тут?

– Звичайно.

Так почалося їхнє знайомство. Яні 22 роки, маленький син.

Максим не одразу зрозумів, чого більше – симпатії чи жалю. Можливо, нудьга привела його сюди.

В очах Яни він бачив себе в найкращому світлі. «Мало їй треба для щастя, – думав він. – Це ж лише два тижні».

Він приходив щодня, купував дрібні подарунки. Вечорами гуляли набережною, брали Данилка. Хлопчик радів морозиву, Яна світилася від найменшої уваги.

Максим швидко прив’язався. Розлучалися зі сльозами, прощалися назавжди. Він нічого не обіцяв: Яна знала про дружину і сина.

Повернувшись додому, Яна писала повідомлення. Максим заблокував телефон, вчився приховувати правду.

Аліна відчула зміну в ньому, переживала. Він же сумував. Вигадував «відрядження» і знову приїжджав на тиждень до Яни. Там усвідомив: не хоче розлучатися з Яною. Заради цього кохання можна подолати все.

Повернувся додому, купив квіти, ігристе, приготував промову.

Була сварка. Через день Аліна надіслала речі. Максим орендував квартиру, перевіз Яну і Данилка.

Друзі здивувалися, але не засуджували. Батьки сказали: «Тобі сорок, вирішуй сам». Аліна під час розлучення поводилася дріб’язково, не йшла на компроміси. Подруги пояснювали: образилася, плакала, сина відправила до батьків.

Все було довго, важко й дорого. Максим майже зненавидів Аліну. Думав: одружився рано, помилився. А тепер зустрів справжнє кохання, через яке літає.

Що зараз?

Максим з Яною живуть разом, не розписані. Данилко підріс, пішов у садок. Яна вдома, доглядає сина: хлопчик погано адаптується, часто хворіє. Максим так і не зміг прив’язатися до нього. Через рік ловив себе на думці: «Любити чужу дитину важче, ніж власну». Із побутом Яна справляється на трієчку, роботу не шукає, від навчання відмовилася. Максим пропонував оплатити інститут – відмовилася. Поговорити нема про що, інтереси обмежені серіалами. Якщо приходять друзі, забирає Данилка і йде на прогулянку.

У такі дні Максим згадує, яким гостинним був його дім раніше, за першої дружини. Тепер сам купує продукти, готує.

Аліна була людиною його кола: розумна, вихована, серйозна, тактовна. Прекрасна господиня та мати.

А Яна… не знає нічого про сімейне життя. Каже:

– Ти забрав нас із нашого міста, взяв відповідальність за мене та сина.

Все правда.

Правда й те, що другий рік Максим сумує за Алінкою і сином. Шкода, що залишив сім’ю. Бачить сни, де просить вибачення. Але знає: ніколи не наважиться.

Він сам проміняв важливе на дрібне. Такі речі не вибачають. Постійно запитує себе: «Як можна було так вляпатися? Де була моя голова? Чому не бачив, що Яна – зовсім не моя людина? Якби тільки Аліна вибачила, я б повернувся».

Але перший крок зробити соромно. Важко.

Максим знає – зрадників не пробачають.