Не подумайте – я люблю свою подругу, але не до глибини власного гаманця, а виходить, що вона наміряна в нього заглянути.

Щоб ви знали, Люба – звичайнісінька жінка сорока двох років з гурбою невдалих стосунків за спиною, які вона всі завершувала тим, що чоловіки були недостойні і вона варта кращого.

– Вони нігтя мого не варта, я не маю наміру жити з таким порожнім місцем.

Це її стандартна фраза про свого кожного чоловіка.

І я впевнено кажу – це брехня!

Так, вони були може не красенями з глянцевих журналів, але кожен з них мав позитивні риси.

Найбільше мені неприємно за те, що Люба просто з болотом змішала Віталія, чоловіка дуже приємного в спілкуванні і толкового в житті, бо він брався і за ремонт в квартирі, і хотів аби вони з Любою були повноцінною родиною з дітьми.

Тоді Любі було тридцять п’ять і вона дітей не мала, чим дуже тішилася.

– Ти подивися, яка у мене фігура! Хто в мої роки має такий плаский живіт? Хіба кінозірки і то вони зі спортзалів не виходять, а у мене такі гени!

Саме тому вона ніяк не хотіла аби її фігура змінилася, а особливо через те, що цим скульптором хотів стати Віталій.

– Ой, живу поки хтось кращий не трапиться. Я гідна іншого життя, а не такого.

Що вона мала на увазі – я просто не розуміла.

Жінко, ти працюєш продавчинею на заправці і те, що тобі чоловіки з дорогих машин усміхаються – це не ознака того, що ти якась дуже особлива.

Звичайно, я їй так в очі не говорила, але казала, що слід до свого життя віднестися більше серйозно.

– Любо, ти не молодієш і пора подумати про свою старість, – починала я.

– Яка старість? Я в розквіті сил, – одразу перебивала вона мене.

– Але ж з ким ти зустрінеш старість?

– З тобою, – віджартовувалася вона, але мені такі жарти зовсім не подобалися.

Я вже на той момент мала чоловіка і дитину, тому таке скакання від чоловіка до чоловіка мені не подобалося.

І при тому, вона не є поганою людиною, просто отак легковажно ставиться до свого життя.

А далі – гірше, вона почала ходити на якісь тренінги з особистого розвитку і єдина думка. Яку вона звідти винесла, що вона королева і біля неї має бути король.

Але…

Люди!

Ну яка королева?

Твоя мама швачка на приватній фірмі, а тато – водій!

Те, що ти собі губи зробила ще не означає, що ти стала королевою!

Ну мене це просто ще й дратує, бо мої доньки люблять Любу за її легкий характер і можуть перейняти відповідну поведінку!

Тому, коли моя донька каже, що вона принцеса, я їй кажу, що ти мамине сонечко, а ніяка не принцеса. Ще мені однієї не вистачало на мій гаманець.

Бо зараз піде історія про це – Люба вирішила, що має вкласти у власну зовнішність ще більше і там наростити, там відстригти, там підкачати і просить у мене гроші!

– Я знаю, що ти маєш на чорний день, – каже вона, – І от у мене такий день! Позич мені дві тисячі доларів, бо у мене такий кавалер зав’язався по інтернету – іноземець і багач, але я маю бути в формі! Це мій останній шанс!

Я просто не знаю, що робити, бо я ніколи не позичала такі суми, але я просто впевнена, що вона витратить на вітер те, що я так економила довго. Звичайно, я відмовляла собі в багато чому і зараз маю дивитися, що Люба витратить ці гроші на косметологічні процедури? Не я, а Люба має витратити ці гроші на себе?

Мені просто в голові не вкладається!

Але й подругу я теж розумію, бо останній шанс в житті – то дуже серйозно. Просто не знаю, як вчинити правильно…

Фото Ярослава Романюка.