І вона зрозуміла, що стала дружиною людини, яка свої інтереси завжди ставитиме вище за інших, хто б цей інший не був. І подала на розлучення.

Цю історію про свою подругу розповіла жінка, яка пережила дуже складне розлучення.

Подруга змогла вчасно вийти із безперспективних стосунків. А вона ні.

Чоловік виставив її за поріг їхнього дому з двома маленькими дітьми. І вона розповідала, що все починається з дрібниць, яким ми часто не надаємо значення.

Як же все тонко…

Я згадала, як із Орестом, тоді ще не чоловіком, летіли до Німеччини. При зльоті всі спинки крісел мають бути у вертикальному положенні.

А у мене зі спиною проблеми. Не можу сидіти рівно. Падаю вперед, треба тримати.

І Орест тримав. І це було дуже незручно. Йому. Мені чудово. І там не хвилину тримати треба, не дві. Майже півгодини.

Якоїсь миті я побачила: у нього на лобі виступив піт. Так йому було незручно. І сказала:

– Годі, давай якось сама далі.

Але він і не думав мене відпускати.

А ще я постійно мерзну. А Орест холодолюбивий. Йому весь час спекотно. На ніч у кімнаті я прошу зачиняти вікно.

Одного ранку не змогла чоловіка добудитися. Все спить та спить.

– Наталю, я всю ніч очей не зімкнув. Не міг заснути. Душно було.

– Ну, а чого ж ти вікно не відчинив ненадовго, щоб провітрити?

– Боявся, що ти замерзнеш.

У день весілля до мене приїхала візажистка. Вона робила макіяж, і ми розмовляли. І в якийсь момент жінка спитала:

– Наталко, а чому саме він?

І я якось розгубилася і не змогла відповісти. Тому що немає такого, що ти заводиш зошит і записуєш в один стовпчик погане, в інший – добре. А потім сів, проаналізував чогось більше і зробив висновки.

Ні, життя йде і якось само собою. І ось одна ситуація сталася, інша, третя…

Ця стаття не про те, як мені пощастило. А про те, що часто невеличкі дрібниці зовсім не дрібниці.

І зовсім не невеличкі.

Ви згодні?