Галина Петрівна сиділа на кухні, допиваючи ранкову каву і переглядаючи стрічку новин. Раптом у двері подзвонили. На порозі стояла молода жінка з рішучим поглядом і дорожньою сумкою біля ніг.

Жінка, не чекаючи запрошення, ступила через поріг і голосно, впевнено, майже безапеляційно, заявила:

— Вам потрібна невістка?

Галина Петрівна мало не пустила чашку з кавою з рук. Її обличчя вмить зблідло від несподіванки та обурення.

— Ви хто така?! Що це за жарти?! — ледве промовила вона.

Але дівчина поводилася так, ніби вона тут по праву господиня. Вона спокійно пройшла на кухню, сіла на стілець і почала розповідати про себе:

— Мене звати Катя. Люблю порядок, готувати вмію, не боюся роботи. Працюю адміністратором у великій міській клініці. Батьки — прості, але порядні люди: мати — вчителька молодших класів, батько — колишній військовий. Мені вже на носі тридцять п’ять, і я, чесно кажучи, втомилася чекати на принца. Ваш син мені цілком підходить по віку, ми приблизно маємо однакові зарплати і любимо спокій та мріємо про сімейне щастя.

Галина Петрівна все ще стояла, притиснувши руки до грудей, з розкритим від подиву ротом. Вона не могла збагнути, звідки ця чужа жінка знає про її сина?

— Звідки ви знаєте, що в мене є син? — тихо запитала вона. Жінка була впевнена, що про свого сина від першого шлюбу, Сергія, вона цій особі точно не повідомляла.

Катя посміхнулася, і в її очах спалахнули лукаві вогники.

— Ой, та я все про вас знаю, — сказала вона, і тон її голосу став значущим, ніби вона відкривала таємницю. — Ви розлучені вже п’ятнадцять років, вчителька початкових класів, любите цукерки «Зоряне сяйво». Я їх, до речі, принесла, ось.

Дівчина й справді виклала торбинку з цукерками на стіл.

Галина Петрівна сиділа з відкритим ротом, коли ж Катя завершила свою розповідь, то розреготалася.

– Я так і знала. Що ж, сина нема вдома, він у відрядженні, але ти зайди через тиждень і я вас познайомлю. А тепер вибач, маю віддячити людям за таку чудову невістку.

Катя вийшла, залишивши цукерки, вона сподівалася на зустріч з Сергієм, якого заочно вже знала і він їй сподобався.

Вона відчувала, що має з ним багато спільного – бажання жити окремо від батьків, основне.

Галина ж Петрівна криво усміхалася, бо ту жінку, яка нарадила Катю на такий крок, вона дуже добре знала. Адже сама та жінка багато років тому так само пішла на відчайдушний крок – стала у неї на порозі та сказала, що любить її чоловіка.

Через якийсь час у квартиру номер тридцять два подзвонили. На порозі стояла Галина Петрівна і казала розгубленій господині:

— Думала, що я тебе не знайду? А я от прийшла віддячити.

Наталя Василівна, господиня квартири, стояла вражена.

— Як там мій колишній чоловік? — запитала Галина.

— Не погано, Галю, поїхав на рибалку, — відповіла Наталя Василівна.

Галя пішла на кухню, а за нею й господиня квартири.

— А з чого ти взяла, що я потребую твоєї допомоги? — спитала Галя.

— Бо Коля спілкується з сином і бачить, як ти його затюкала. От і вирішила йому помогти, — промовила Наталя Василівна.

Галина Петрівна криво усміхнулася.

– Ти вже мені раз допомогла і чоловіка забрала.

– Коли це було, Галю, роки минули, а ти все така ж, нема права помилку зробити, все переймаєшся правилами та обов’язками. А він хлопець молодий, йому потрібно жити окремо, а ти все його турботою прикула до себе. Так не можна. Треба відпускати.

– Я вже одного відпустила, – стала рівно Галина Петрівна, – скільки я ще маю відпускати аби ви про мене не пліткували?

Запала тиша.

– Галю, Катя хороша жінка, ми сусіди і вона й працьовита, і готує смачно, просто їй не щастить. А коли обом не щастить, то, може, з того щось і вийде? Ти подумай?

Жінки розійшлися, Галина Петрівна багато про це думала, про те, що справді, дуже вже сина опікала, щоб він нікуди не дівся і от результат. Вона поїхала до подруги, коли Сергій вернувся з відрядження.

Коли в двері подзвонили, то він побачив на порозі гарну жінку, яка йому сказала.

– Я до Галини Петрівни здалеку, можна у вас побути ненадовго?

– Але мами нема вдома. Я не знаю.

– Мені дуже треба, ви мене навіть не помітите.

Але Сергій помітив і розгледів, вони одружилися, і живуть окремо від батьків. Галина Петрівна дуже щаслива, що, коли цього року у неї з’явиться онук, то він піде в її клас.