Це все відбувалося на моїх очах і я лиш дивувалася тому, що вони обоє нічого не помічають, не помічають, що я бачу і інший чоловік теж бачить. Отож, на ювілею в начальника мій Тарас кинув оком на дружину колеги і просто очей від неї не відводив. Жінка й справді була гарна, яскрава, така, що привертає увагу і сміхом і поведінкою, кидає погляди з-під вій і усміхається звабливо.

Я так не вміла і не вмію, може й не дано це кожному. Звичайно, що такий явний інтерес чоловіка до іншої жінки мене вколов, адже й у мене пройшли до нього почуття, а лишилася лише заявлена двадцять років тому перед людьми і Богом, відданість та обов’язок.

Тарас літав на крилах і нічого навколо не помічав, став затримуватися з роботи, приносити менше грошей, мовляв, урізали зарплату і не видали премію, але я розуміла, що він витрачає гроші на зустрічі з нею.

Я стала перед таким дивним фактом – розказати йому, що все знаю і вигнати його, чи робити вигляд, що все гаразд і зберегти родину.

Чим щасливішим ставав мій чоловік, тим більше я думала над тим, що теж хочу бути щасливою… без нього.

Майно у нас спільне, хоч квартира і його батьків, але тут ми всі прописані. Куди мені піти? Сама я ще зніму однокімнатну квартиру, але діти куди? Ще більше ніж викривати чоловіка мені не хотілося опинитися на вулиці, бо з майна у нас нічого не було, навіть, машини людської. Все, що заробляли – все витрачали на побут, їжу і комунальні.

Раптом з задуми мене вивело повідомлення від колеги Тараса з дружиною якого той гуляє.

«Доброго вечора. Нам треба поговорити щодо наших половинок», – написав він.

«Охоче», – відповіла я і ми домовилися на наступний день зустрітися в кафе.

Борис виявився симпатичним чоловіком і так смішно описував цю ситуацію, що вона й мені стала виглядати комічною.

– Що ви думаєте робити? Пробачите?, – спитав він.

– Та не хочу, просто не знаю, куди подітися, бо квартира його батьків, а оренду двокімнатної я не потягну. А ви що плануєте?

– Я планую розходитися. Стомився я бути з Галиною, вже не ті нерви, щоб це все витримувати, та й по-правді, нема в ній нічого більше окрім краси. Я вже хочу спокою і затишку.

Ми продовжували спілкуватися і Борис таки подав до суду, чим зі мною поділився. Тоді я теж вирішила, що не хочу терпіти чоловіка, який перейшов всі рамки дозволеного.

Поки триває суд, то я переїхала в квартиру далекої родички, яка зараз за кордоном і поки так живу, сплачуючи за комунальні. Проте, не так вже мені й сумно, адже ми з Борисом щодень зідзвонюємося і переписуємося, зустрічаємося на вихідні і я вже господарюю в його квартирі, адже вона була куплена ним ще до шлюбу.

Галина живе в моїй квартирі з Тарасом і хочу вам сказати, що вона таки ошукалася, бо ця квартира, то не порівняти з моєю старою. Видно, що Борис все вклав у комфорт і затишок, все нове і функціональне, не те, що наша душова, яка протікає час від часу.

Тепер я теж літаю на крилах, помолоділа і усміхнена. Проте вже не бачила того захвату у свого чоловіка, адже Галина вимагає комфорту і не планує, як я, бігати навколо нього з тарілками.

Якось вона подзвонила Борису, коли я була у нього, і просилася назад. казала, що засвоїла урок і ніколи більше так не вчинить, але Борис тільки засміявся.

– Я теж більше не хочу чинити так, як чинив, тому прощай.

Як бачите, доля теж вміє жартувати. Хто б міг подумати?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота