– Віро, жінка має знати собі ціну, а як ти отак прощаєш, то ти лише таку поведінку заохочуєш.

Алла завжди була гордячка-красуня, всі за нею на курсі упадали, а вона вибрала Івана, перспективного студента, який згодом став чудовим хірургом. Вони одружилися і почалося звичне для всіх життя – діти, дім, робота. Згодом Алла теж пішла працювати, але пішла в приватну клініку, щоб менше роботи і більше грошей. Проте її гордий характер і категоричність не мала відгуку у клієнтів, не мала вона до людей підходу і скоро пішла в державну лікарню. Де й працював її чоловік. тільки в іншому відділенні.

Це така ремарка до того, який у Алли складний характер. І ось вони так прожили п’ятнадцять років, Іван дружину любив і приводів не давав, як одного дня застала вона чоловіка з медсестрою.

– Уявляєш. Я йому гарячий сніданок принесла, щоб він поїв, а вони там собі хіхікають! Вона йому масаж робить і вся аж світиться!

– І що?, – здивувалася я.

– Як це що? вона робить масаж моєму чоловікові, обоє щасливі, мені скільки треба чекати аби застукати їх разом буквально?

– Але ж цього може й не бути, – відказала їй я.

– Ти справді така наївна?, – аж образилася на мене Алла.

А далі слово поза слово і вона пішла від Івана, вибачень не приймала, переїхала до матері жити в інше місто.
Ми не бачилися п’ять років, як вона повернулася, бо діти тут пішли вчитися і вона пішла жити на стару квартиру, де колись жила з чоловіком. Той їй залишив все і ні на що не претендував, але Алла й ногою в квартиру не ступала, відколи вони стали офіційно не парою.

А заразом Алла й пішла працювати туди ж, де її чоловік. А там картина геть інша – Іван рік як одружений, виглядає чудово, спокійний і врівноважений. Його дружина чудова жінка, вона не має стосунку до його професії, ніколи не приходить без попередження.

Алла ж уже знає всі лікарняні плітки, розуміє, що чоловік чекав на неї і вірив, що вона йому пробачить, але, власне, що пробачати?

Алла й досі сама, тепер всю свою енергію перекидає на інших, мовляв, вчіться як треба жити: я самостійна, сама виховала дітей, сама оплачую їхнє навчання, я, я, я…

Я теж їй виливала душу, що бачу тривожні ознаки в мого чоловіка. а вона й радить його покинути першою.

– Щоб зберегти лице і гордість, як це зробила я. Люба моя, мати чисту і спокійну совість дуже важливо, тоді ти менше ходиш до косметолога. Повір мені!

Та я їй вірю, але не так вже й вона чудово виглядає, я вам скажу, так наче її совість геть не спокійна.
Вона пробувала кілька разів наважитися на серйозні стосунки, але щось їй не виходить, каже, що чоловіки зараз перевелися.

– Нема таких, як колись, які віддані і вірні. Та й чи були? А тепер все у них має бути навпіл, ти крутися, як хочеш, а вони ще подивляться чи оплачувати рахунок в ресторані. Це як взагалі?

Я не знаю, що подрузі сказати, але найголовніше, що я не знаю, як мені себе з нею вести. Розумієте, я спілкуюся з нею і наче все чудово, але оті її переконання, вони мені ніяк не підходять. Може, то у неї таке лікарське, що треба аби відпало і все, а я ще надіюся, що воно якось загоїться і відновиться…

Як мені вести себе з подругою, бо розумію й її стан та все інше, але я не хочу чинити так, як вона радить. Щоб ви порадили?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота