Коли Олег закохався в іншу жінку і покинув мене з дитиною, то вона мені сказала:

– Галю, життя одне і треба жити з коханими людьми.

Що я могла їй заперечити? Та нічого, бо справді. Вона права, тут нічого проти не скажеш.

Так стала я жити сама з донькою, свекруха приходила і радила не подавати на аліменти:

– Подумай сама, там по паперах копійки, а ти будеш отримувати більше.

Я погодилася, адже вірила, що вона любить онучку, тим більше, що Ліза дуже на неї схожа.

А потім прибігла якось:

– Все, не можу більше Олежик стільки платити, адже там скоро дитина буде і на що її на ноги ставити? Лізі вже п’ятнадцять, то вже велика дівчина. Ти подумай про ту маленьку дитинку, на що її годувати? Подай на аліменти і все, якщо серця не маєш.

Я мало що її чула, адже прийшла з другої роботи, я мию офіси після восьмої, щоб хоч якось встигати за цінами. Часу подумати про себе у мене практично не було, та й навіщо, коли он свекруха думає і за мене, і за Лізу.

А потім знову прибігла:

– Олежик лежить, ти його дружина і маєш його доглядати!

– Я колишня дружина і все, що я мала по відношенню до вашого сина, я вже зробила.

– Та як так? ти хочеш аби, слабка жінка, брала його до себе?

– Мені що до того? Кохання його хай на ноги ставить.

– Нема її вже, пішла від нього. Забудь за свою гордість і допоможи нам!

Переконала. Я скуповувала продукти і таскала до неї додому, купувала чоловікові підгузки і прибирала в квартирі. На більше у мене просто не було грошей. Звичайно, якби це сталося під час нашого шлюбу, то я б гори звернула, але зараз…

І ось виходжу я така втомлена від свекрухи і сіла перевести дух на лавочці. Як тут чую бабці переговорюються і я розумію що це про мою свекруху.

– Уявляєш, покинула його дружина на матір, навіть не приходить подивитися, як він там. Що вже Лариса має клопіт, кожну копійку береже і я їй стараюся допомогти, бо навіть на підгузки нема…

Вони ще довго обговорювали мене, як важко свекрусі на схилі літ. Мені спочатку захотілося все цим бабусям розказати і пояснити, переконати їх, що я хороша! Але потім я розсміялася, от же моя свекруха молодець! З усіх сторін вона хороша. Що ж, хай так і буде, але без мене.

Я пішла додому і вперше вирішила, що ми з донькою проведемо вечір разом.

– Доню, веди мене в кіно, а потім я тебе веду на піцу. Час гам поговорити про все, що далі буде і як ми житимемо. Що скажеш?

– Мамо, я тільки рада і давно чекала, коли ти нарешті зупинишся і перестанеш чути всіх, лиш не мене.

Ми провели чудовий вечір і ще не один такий. Свекруха приходила вкотре з тим, що я маю їй допомогти. Але я сказала, щ я маю допомогти собі і дитині.

– Як ви це робите, Ларисо Василівно, допомагаєте своїй дитині, так і я маю допомогти своїй. Шукайте ту жінку і переконуйте її, я більше вас не слухатиму.

Вона мирно не пішла, але я її вже не чула. Чари спали. Чи то просто я вирішила, що досить з мене, чи вже вона не була така переконлива, але я не відчувала нічого ні до неї, ні до колишнього чоловіка. Я й так рік їм допомагала, а не собі, це вже забагато. Я так вважаю і впевнена, що ви мене в цьому підтримаєте.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота