Зовиця завжди вміла так відповісти, що я почувалася не у своїй тарілці роки після розмови.

Вперше вона сказала, що я розвалила їхню дружну родину.

— Одружився б Богдан з моєю подругою і жив би собі тут та допомагав би нам усім, а так ти його в місто забрала, і хто туди до вас поїде? А сюди йому приїжджати забороняєш.

Я лише очима кліпала на такі заяви, бо не розуміла, чому я маю жити в селі, коли мені мама купила двокімнатну квартиру в області? А їхати до батьків він уже й сам не хоче, бо звик до комфорту і вважає за краще купити в магазині, ніж на полі трудитися.

— Мамо, тату, у вас усе життя неврожаї, то я вам дам гроші і купіть собі в магазині і картоплю, і буряк, і капусту, і моркву.

— Ні, треба все своє мати. У магазині все на добривах і несмачне.

Раніше Богдан працював за кордоном і всі гроші віддавав батькам, щоб вони ними розпоряджалися. Так на його гроші сестра й вивчилася, і їй весілля справили, давав їй брат грошей на все, що лиш не попросить. Але тут ми вже познайомилися, і грошовий потік зник, бо ремонт у квартирі треба робити, дітей своїх ростити, а я, виявляється, мала гостини для всіх влаштовувати, щоб бути доброю і нічого за душею не мати. Тоді б я була марнотратною невісткою, хіба я не знаю?

А так Богдан про нашу сім’ю піклується, двоє діток у нас, машина своя, достаток. До батьків його рідко приїжджаємо, до родичів так само не навідуємося, ми не маємо коли роз’їжджати, та й до себе не запрошуємо, бо ми на роботі, діти в школі, на вихідні відпочиваємо. Ми окрема родина, ні в кого нічого не просимо і самі не роздаємо, маємо на кого витрачати.

А тут Таня знову каже мені:

— Донька моя вступатиме, то житиме у вас, ви ж родина чи як? Я не знала, що й сказати.

— Богдане, є гуртожитки, чому це у нас жити? Я проти, — сказала я чоловікові.

— Я теж не хочу відповідати за неї перед сестрою. Поки буде вступати, то нехай живе, а там — у гуртожиток.

На тому й погодилися. Сестра приїхала з донькою і відразу: чого це ми їх не зустріли, сумки ж у них важкі.

— Ми працюємо, а таксі для того є.

— Таксі втридорога взяло, а ти б, брате, під’їхав, то було б задарма, ми стільки грошей не маємо, аби ними розкидатися.

Далі їй не подобалося, що ми й кімнату не приготували, їсти не наварили.

— Ви нас узагалі чекали?

— Таню, не чекали, зараз приготуємо і наваримо, ми ж з роботи.

— Я раз за життя приїхала, то можна було, Богдане, і відпроситися з роботи та сестру зустріти. Чи ти мене вже за сестру не маєш?

— Я не подумав про це.

— Ти не подумав, Аня, а ти теж не подумала?

— Так, не подумала. Вам треба, то ви й приїхали. Ми тут до чого?

— Ми ж родина.

— То й що? Ми ж до вас не ходимо, щоб ви нам щось дали чи зробили? От і ви не ходіть.

— Усе ясно, — процідила сестра.

Для мене все зрозуміло — не подобається, то є готелі. А що? Привезли в сумках купу жирного, почала готувати, на всю кухню пахне, я б таке не їла, тому навіть не зреагувала, як вона мене до столу покликала. Постелила їм, добре, що мої діти на навчанні, то вільна кімната, сама пішла у ванну і спати. Побажала їм на добраніч, але відповіді не почула.

Чомусь образилися.

Богдан із ними сидів, я певна, що Таня його сповідала за недостатню любов до родини. Час з родиною пройшов важко, увесь час щось їй було від мене треба: як не солі подати, то поїхати з нею то в один інститут, то в інший, то я мала зв’язки мати. У результаті не пройшла донька за балами нікуди, а вона тоді до Богдана:

— Позич грошей на навчання, дитина так хоче вчитися.

Я тоді вже не витримала.

— Таню, а ви віддасте? Я бачила бали, я дивлюся на твою доньку і там і тіні нема бажання вчитися, а ми будемо такі гроші кидати на вітер, ви ж не віддасте.

— Може брат сестрі раз за життя допомогти, нічого вам не станеться, не збіднієте.

— Раз у житті? Ти звикла, що його грошима в молодості розкидалася, то й тепер хочеш? Ні, — твердо сказала я.

Поїхали ображені на мене, мовляв, якби не я, то їхня родина була б міцна, а я все зіпсувала. Я маю свої кордони, мені родичі не зробили нічого ні доброго, ні поганого, у мене із сусідами кращі відносини, ніж зі свекрами, то чому я маю якось свій комфорт порушувати? Заради чого? Поясніть мені, будь ласка?

Автор Ксеня Ропота