Навіть не знаю з чого почати. Напевно, з того, що свого майбутнього чоловіка я зустріла, коли мені було 15 років. Ми з сім’єю переїхали з села в місто, я пішла в нову школу, де навчався Єгор, який був старший за мене на рік. У цій же школі працювала і його мама, моя майбутня свекруха.
Ми познайомилися з ним у шкільній їдальні, він тоді чергував на роздачі і перекинув на мене суп випадково. Всі реготали, а він допоміг мені – дав рушник, щоб я витерла форму.
Розговорилися, почали дружити, а потім і зустрічатися. Коли зрозуміли, що любимо один одного по-справжньому, вирішили одружитися. Мені тільки-тільки 18 років, йому 19. Сказали батькам. Мої були дуже раді за мене і запропонували допомогти з весіллям.
А ось мама Єгора, батько пішов від них давно, в захваті зовсім не була. Вона жінка старого гарту, єдиного сина мала майже в 42 роки. Постійно повторювала, що ми занадто молоді, недосвідчені, без грошей, неосвічені і так далі.
Єгор дуже любив маму, але все ж не послухався її, і ми одружилися. Він навчався в універі, я теж, але на заочному відділення, щоб працювати. Про дітей тоді не думали. Жили на дві квартири, то у моїх батьків, то у Єгора мами, де, звичайно, було зручніше в трьох кімнатах. Але стосунки зі свекрухою не складалися як би я не намагалася їй допомагати, слухатися у всьому.
Я бачила, що вона всіма силами намагається виставити мене перед Єгором у поганому світлі. Ой, чого тільки не було. Вона начебто так все ласкаво говорить, але в підсумку виходить, що я нічого не вмію, не знаю і взагалі, її синові не пощастило з дружиною.
Я скаржилася Єгору на таке ставлення до себе його матері, але він просив не звертати увагу, мовляв, я тебе люблю незважаючи ні на що. Але знаєте, є такий вислів: вода і камінь точить. Це як раз про мого колишнього.
А потім мама Єгора занедужала, у неї почалися серйозні негаразди зі здоров’ям. Вона звільнилася з роботи, хоча вже була на пенсії, але підробляла. І ми переїхали до неї остаточно.
Обидва закінчили вузи, знайшли хорошу роботу, але жити окремо вже не було можливості через стан свекрухи. Хоча могли дозволити собі навіть купити житло, а не те, що знімати.
Ні, тоді вона ще не була лежача, але вже з небажанням себе обслуговувала. Все лягло на мої плечі. Єгор теж, звичайно, допомагав, але чоловік є чоловік, робив тільки те, що скажеш. Загалом, життя перетворилося на день бабака.
Вранці я тікала на роботу, вдень в магазин, щоб накупити продуктів, ввечері всіх обслуговувала.
У 29 років мені сказали, що я повинна мати дитину, інакше не більше не буде.
А він мені так спокійно каже: «постривай, ще не час, мама занедужала, а тут ще дитина». Тобто моє життя, і життя нашого майбутнього малюка – це ніщо, а ось його мама – це святе. Загалом так ми ні до чого тоді і не дійшли, а коли свекруха дізналася, що я бачте дитини хочу, цілий спектакль влаштувала.
Я шкодую, що тоді не зібрала речі і не втекла. Чоловіка любила, наївна.
А через два роки мій чоловік поїхав у Нідерланди по роботі. Там йому запропонували постійне місце, а він одразу ж і погодився. Я повинна була їхати до нього, але один телефонний дзвінок перекреслив усе:
— Ти мене вибачай, але тут таке життя… Ти не впишешся, точно. Та й я пару собі знайшов. Маму шкода. Але ми поговорили і вирішили що після нашого розлучення ти нікуди не переїдеш. Можеш і далі у неї жити, я ще й тобі платитиму за те, що ти за нею доглядатимеш. Ти ж розумієш – пансіонат не варіант і доглядальниця її характер не витримає довго.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
