fbpx
Історії з життя
— А чому ви до того пансіонату їхали? – почали розпитувати діти мого обранця, – Не здорова ви, чи як? А ви власне житло маєте, чи тут у тата на щось претендентом стати хочете? А ось ці каблучки, що у вас на руках щойно з магазину? Це тато вам купив?

Два роки тому я познайомилася з чоловіком. Зараз, ми живемо разом. Скажу відразу, що мені 52 роки, а моєму співмешканцю 67. Так, я розумію, що вік вже солідний і, можливо, багато хто з вас не зрозуміють, навіщо я пишу. Але все ж ризикну.

Я була заміжня багато років назад. З чоловіком ми розлучилися, у мене двоє дорослих дітей. У них свої сім’ї, діти. Я ніколи не шукала собі чоловіка. Звикла жити одна і сподіватися тільки на себе. Та й вік уже не той, щоб вірити в любов і ходити на побачення. Але ось одного разу на відпочинку в пансіонаті я познайомилася з дуже цікавим чоловіком. Ставний, високий і стриманий. Ми познайомилися, і стали разом проводити час. Мені було цікаво спілкуватися з ним. Чесно, він сподобався мені як людина. Давно я не зустрічала таких чоловіків! Так важко зустріти справжнього!

По поверненню додому ми продовжили спілкування. Мій новий знайомий не приховував своєї симпатії до мене, як до жінки. У якийсь момент він почав говорити про те, щоб жити разом. Чоловік давно овдовів і жив один. У нього теж двоє дорослих дітей, які живуть окремо. Я нічого не мала проти і погодилася. Ну і що, що вже не дівчинка молоденька? Що, я не заслуговую щастя? Або зійтися з чоловіком в моєму віці соромно?

Я переїхала до нього. Ми жили тихо, спокійно і розмірено. Уже не той вік, щоб вирували емоції! Дорослі люди з великим життєвим досвідом. Все набагато легше, серйозних розбіжностей ніяких не виникало. Мені було дуже комфортно з цією людиною – він турботливий, уважний і добрий. Ніколи я не чула від нього кривого слова. Та й вів він себе як джентльмен! Людина старого гарту! Так ми і жили – тихо і мирно.

Як я і казала, діти мого чоловіка жили окремо. Вони давно виїхали в інші міста і жили там. В гості до батька приїжджали рідко. Через півтора року з моменту нашої зустрічі, вони вирішили відвідати батька. До того моменту ми не були знайомі навіть заочно. Не знаю, як так вийшло! Просто не було розмови і все! Я чекала цієї зустрічі. Мені здавалося, що вони будуть раді новині про особисте життя їхнього батька. Батько знайшов собі жінку, з якою зустріне старість.

Але наше знайомство виявилося зовсім нерадісним. Діти мого чоловіка ставилися до мене холодно і дуже дивно. Постійно намагалися знайти в мені якісь недоліки під час спілкування. Десятки питань і невдоволення моїми відповідями.

— А чому ви до того пансіонату їхали? Не здорова ви, чи як? А ви власне житло маєте, чи тут у тата на щось претендентом стати хочете? А ось ці каблучки, що у вас на руках щойно з магазину? Це тато вам купив?

А потім і зовсім сміх і годі. Донька уловила момент доки тата поруч не було і сказала, щоб я ні на що не розраховувала і що усе майно вони уже поділили між собою і навіть виделки ложки пораховані і вони квартиру цю продадуть, адже саме вони перші на черзі успадкування.

Мені і гірко і смішно стало якось. Розумію, що вони приїхали один раз за досить таки великий період часу, але вже вік не той у мене, аби вислуховувати таке від когось. Зібралась і подалась до себе.

Коли мій обранець все ж дізнався причину такого вчинку, то вийшов із себе. Зараз він, таємно від своїх дітей, хоче продати свою квартиру, а нам купити будинок біля моря, де ми доживатимемо віку. Але не знаю, чи й доживемо ми до цього. Відчуваю, що діти так просто не здадуться.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page