Наталя – дівчинка «суцільний позитив». Всі її просто любили, ніколи не бачили засмученою та не в настрої. Вона була сором’язлива, що неодноразово заважало їй у житті. Ще в школі закохалася в однокласника Володьку. Цей хлопчик подобався всім дівчатам у школі, але собі він вибрав Наталю.
Одразу після школи вони й одружилися. Весілля було тільки для кола рідних та близьких. Звичайні душевні посиденьки. Сама ж Марина завжди любила Володимира та мріяла розірвати цей шлюб.
Старші люди не слухали слів заздрісної дівчини. Адже знали, що Бог так зіставляє людей: сильних із слабкими, норовливих зі спокійними, вогонь у парі з водою, а земля — з небом. У світі все має бути в гармонії, а Володя не був таким уже подарунком долі.
Володимир не був надто працьовитим хлопцем. Любив досягати все кривим шляхом, а згодом люди перестали йому вірити, і грошей не отримував. Бідолашна Наталя не знала, як бути, постійно втішала чоловіка і переконувала в тому, що все буде добре. Вступила до педагогічного університету. Володя не міг такого стерпіти і сказав їй перевестися на заочну форму — не був упевнений, що ніхто в місті до неї не залицятиметься.
— Мені шкода, дитино, що ти вирішила перевестися на заочне, — з жалем сказав професор. — Це трохи не той рівень, а ти дуже сильна студентка, на кафедрі тебе за старанність люблять і бажають лише добра. Захочеш – будуть з тебе люди.
— Дякую, професоре, за такі теплі слова, але в мене сім’я. яЯ мушу це зробити.
— Гаразд, розумію, але не забувай про навчання.
Наталя не кинула вчитися, бо любила свою професію. Хоча чоловік постійно казав, що вона взагалі не є перспективною. Сумно було дівчині, але вирішила мовчати і не згадувати про те, що вона має хоч якусь перспективу, а Володя ні з чим залишиться, якщо далі так сидітиме.
Минуло трохи часу, і сім’я вирішила, що не може так жити далі. Рідна сестра Наталії вже поїхала в Італію на роботу, а вони ні з чим сидять. Взявши волю в кулак, Наталя зібрала сумки, щоби поїхати на заробітки в далеку країну. Робота нянею відмінно підходила дівчині, адже, як не крути, педагогічний дається взнаки.
Володимир зовсім не заперечував, щоби дружина їхала. А Наталі було гірко на душі. Адже до ладу не пізнала сімейного життя, а вже змушена їхати на заробітки у такому юному віці.
— Ти тільки подумай, що на нас чекає в майбутньому, — втішав її Володимир. — Зараз ти заробиш, а потім приїдеш, і все буде. Не журись! Я завжди чекатиму на тебе.
– Ось тільки роки на відстані, як це? – зітхнула дівчина.
Наталі було прикро на роботі, адже ніхто не вважав її за особистість, не сприймав серйозно. А з чоловіком могла поговорити тільки в неділю, і то лише кілька слів. Дівчина так хотіла до рідного села, воно їй щоночі снилося!
Наталя ніколи не була матеріалісткою, а зараз навіть зайвої копійки на себе не витратить, все складає до купи і віддає додому, чоловікові щоб той усе зберігав. Дитина, яку вона виховувала, дуже любила її, часом навіть сестрою називала, і батьків теж все влаштовувало.
Минуло цілих 12 місяців із початку заробітків. Не дивно, що Наталка так хотіла додому — відчути смак своєї води, дихнути рідного повітря та зацілувати чоловіка. Зателефонувала Володимиру, щоб спитати, що робити: адже сестра їде додому, а господарі не бажають Наталю відпускати – таку робітницю ніде не знайдеш.
Володя сказав:
— Не їдь додому, слухайся начальства. Так і премію можуть дати, а вдома нічого чекати.
У Наталі на мить застигло все. Не на те вона розраховувала. Прагматичний чоловік засмутив її почуття.
— Ну, якщо ти кажеш, то не поїду.
Відклала телефон убік, а сама так захотіла, щоб їй передзвонив коханий і вибачився. Від нього давно вже не звучало ніжностей, навіть банальних — «сонечко», «Наташенька»… Вона взагалі не пам’ятає, чи чула колись від нього приємні та теплі слова, хіба що до весілля.
Щойно сестра приїхала до Італії, одразу прийшла до Наталі.
— Наташа, дуже важлива розмова до тебе.
Дівчина занепокоїлась.
— Марина повернулася до села.
– І? – Нічого не розуміла Наталя. – А хто ця Марина?
— Згадала?
– Ні.
— Коротше, сестрице, ти як була сліпа, коли виходила заміж, такою і залишилася! Твій Володька живе із Мариною, навіть додому не йде! Я тобі говорила — не висилай йому гроші, а тримай при собі! А ти співала дифірамби про справжнє кохання!
– Що мені робити? – запитала Наталя.
– Та що тут зробиш? Як поїдеш у село, лише душу собі вивернеш. Залишайся тут, а гроші йому не думай відправляти.
– Та які гроші? Ти розумієш, що я його люблю! Чому ж я не думала про те, який він насправді?
— Ну, вітаю, нарешті ти зняла рожеві окуляри.
***
Йшли тижні, місяць… Володимир нарешті зателефонував першим. Почав хвилюватися, чому дружина так довго не дається взнаки, і заразом запитав, коли отримає гроші — попередні давно закінчилися.
— А тобі тільки гроші потрібні? Так не буде їх. Тепер подивимось, як довго твоя Марина поруч з тобою буде.
Сказала і поклала слухавку. Як би там не було, а вона його любила. Дай Боже щоб втрималась і не повернулась до нього. Життя покаже.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – intermarium.news.
