fbpx
Історії з життя
А діти, ніби нічого не бачать і не розуміють. Донька дзвонить з запитанням, а що я з квартирою робитиму. Просить, аби я не надумала її продавати і розмінювати, бо їм з братом тоді і спадку ніякого не залишиться. Запитую, коли тоді? Тобто вона вже зараз думає, що отримає коли нас не стане? Мама її тільки з цього боку цікавить, чи як? Образилась вона на мене, сказала, що я все перекручую на свій лад

Знаєте, всі говорять, що діти – квіти життя, за якими потрібно стежити і робити для них все. В цілому я згодна, але тільки в тому випадку, коли ті це цінують. Мені з моїм партнером вже далеко за 40, а дітям за 20, але це ніяк не скасовує того, що вони заважають нам жити. Я ніколи не могла б і подумати про те, що нам з ним будуть заважати бути разом діти від перших шлюбів.

Ми давали їм все і є хорошими батьками. Негаразди лише від того, що вони не вважають нас гарною парою. Навіть якби ми виховали ще десять таких, то це нічого б не змінило. Дітям завжди буде здаватися, що один з батьків зраджує іншого, коли йде до іншого з родини. В цілому їх можна зрозуміти, але в дорослому житті все інакше і подібне не розглядається в якості зради. Це скоріше рішення двох дорослих людей, що втомилися один від одного.

Але ж ці не хочуть розуміти нас. Я пішла від свого не надто хорошого чоловіка, бо зустріла того, хто мене справді полюбив і цінував. Мій колишній уже давно став диванним жителем і його збентежити і примусити ворушитись могла тільки потреба дійти до вбиральні. А так, міг цілими днями і ночами валятись ліниво клацати пультом переміщуючись між каналами.

От скажіть, хіба я не права була, коли його залишила. Хіба у шістдесят треба лиш шкарпетки в’язати і пироги пекти? Я жити почала лиш зараз.

А діти, ніби нічого не бачать і не розуміють. Донька дзвонить з запитанням, а що я з квартирою робитиму. Просить, аби я не надумала її продавати і розмінювати, бо їм з братом тоді і спадку ніякого не залишиться. Запитую, коли тоді? Тобто вона вже зараз думає, що отримає коли нас не стане? Мама її тільки з цього боку цікавить, чи як? Образилась вона на мене, сказала, що я все перекручую на свій лад.

Син потім дзвонить. Одразу починає моралізувати і вчити жити. Цей підійшов з того боку, а куди тобі повертатись, якщо любов не вдасться. Знову ж таки образливо. Розумію, що не я його хвилюю, а сорок сім квадратів у столиці.

Не спілкуюсь з ними більше року. Квартиру таки продали після розлучення. Свою частку я в банк поклала і одразу заповіт на дітей написала, аби вони їм дістались. Живу з коханим у його сільській хатині. І знаєте, я не пошкодувала. Хай та хатка із глини і лиш на дві кімнати. Хай вбиральня на дворі а душ у тазику, але я прокидаюсь і засинаю на плечі у коханого. П’ємо парне молоко і ходимо гуляти у лісок що поруч.

Я живу! Я щаслива! А час розсудить, хто ж з нас мав рацію.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page