fbpx
Історії з життя
– А мама сказала, що ти виходиш заміж за мого брата і ти тепер мені як рідна сестра. Ми завжди повинні виручати один одного! Це вона мене відправила до тебе попросити плаття, ми ж спеціально нічого не купували, бо знали, що те, що ти собі узяла сяде на мене ідеально. Ще мама говорила, що вона тобі недавно дарувала якісь речі, ми ж уже одна родина, повинні ділитись останнім

Перед весіллям, заздалегідь, я придбала весільну сукню та ще красиве коктейльне плаття. Яке планувала надіти на другий день.

Вибирати плаття я їздила зі своєю тіткою, але до нас ще й причепилася і Зіна, сестричка мого майбутнього чоловіка. Вона і переконувала мене в тому, що саме це коктейльне плаття мені дуже пасує. Тому я і купила його, не дивлячись на високу ціну. Звичайно це все за мій рахунок.

Так ось, за день до весілля я зі своєю подругою, придумували сценарій для мого, як би мовити, викупу. Моя голова в той день була наповнена приготуваннями. Я почала дуже сильно нервувати, бо ми з дівчатами не встигали.

Мене тоді все дратувало. А тут ще й Зіна, візьмись на мою голову, почала проявляти невдоволення. Мов би я займаюся дурницями, а не важливими справами. Тому, що мати попросила її допомогти мені. А в неї натомість є справи важливіші за ці. Вона набрала вагу і не може влізти у плаття.

І тут звідки не візьмись до неї прийшла геніальна ідея:

– Пам’ятаєш ти купила собі коктейльну сукню?

– Звісно пам’ятаю.

– Ну тоді дай її мені будь ласка надіти завтра! Ти ж будеш у весільній сукні!? А я лише на один день прошу. Я тобі його поверну. І ти одягнеш його на другий день!

– Ну як це ти собі уявляєш? Це ж плаття відразу приковує до себе погляд, як я його одягну після тебе? Що за нісенітниці?

І тут Зіна каже:

– Мені мама казала, що ти виходиш заміж за мого брата. Тепер ти мені як рідна сестра. Невже ми не повинні виручати одна одну! Це вона мене відправила до тебе ніби допомогти, а потім попросити плаття. А ще мама говорила, що вона тобі на днях дарувала якісь речі.

Остання фраза мабуть пролунала для того, щоб зробити мене боржницею, – пролунало у мене в голові.

Але де у них з’явилися такі думки? Мені доведеться погодитися, щоб не образити свекруху. Адже напередодні весілля, тільки цього мені не вистачало. Це був момент, коли довелося прийняти важливе рішення.

У підсумку я віддала їй свою сукню, сказавши:

– Можеш залишити її собі!

Її обличчя світилося від радості. Та невдовзі вона зникла.

Кінець настав не тоді, коли Зіна виблискувала в моїй сукні. Він настав на другий день весілля. Тоді, коли мені було нічого надіти та довелося піти в звичайному платті.

У селі ж немає магазинів, щоб терміново щось купити. А поїхати спеціально в місто часу вже не було. І чуже, у подруг, я не люблю брати. Мені здається це неприпустимо.

Та й взагалі, перебираючи речі у шафі, я зрозуміла що мені нічого одягти. Навіть моє плаття, з випускного, давно забрала собі Зіна. Бо їй, знову ж таки, не було чого одягнути на свій випускний. Таким ось безрадісним видався другий день мого весілля.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка ілюстративна – pexels.

You cannot copy content of this page