— А може досить уже тут старатись, та показувати, яка ви гарна господиня, та добра жінка? – дивиться на мене невістка із явним невдоволенням. – Ви ж бачили, що я котлети приготувала і пюре уже є, навіщо ви ще й плов стали варити?
Я все життя пропрацювала у столовій заводській. Готувати я дуже люблю і вмене це справді гарно виходить. Це моє хобі. хай і працюю я цілий день на кухні.
У мене вдома завжди був повен холодильник наїдків і повна морозильна камера напівфабрикатів. Чоловік і син у мене не були вибагливі у їжі, але я все одно вишукувала якісь нові рецепти, готувала щось незвичне, аби їх порадувати.
А це, мусили ми свій дім залишити. Звісно, що поїхали до сина нашого в село. Живуть вони із невісткою уже двадцять років у своєму домі у сільській місцевості.
Краса така: гори, сосни, струмки швидкі. Ми до них відпочивати їздили колись, а тепер ось, довелось на старість із однією торбою перебратись зовсім.
У нас троє онучаток шкільного віку. Як би нам важко не було, а от діти, їхня безпосередня щирість і така явна любов – окриляють. Може й хоче яка дума чорна в голову залізти, так вони так защебечуть вуха, що й не згадаєш.
Я людина міська, до роботи сільської не тільки не привчена. Але й не розумію в тому нічого, а от готувати, то за миле діло.
Ми з онуками, відколи оце тут живемо, завели традицію – щодень щось готуємо смачненька, а чи печемо. Невістка на роботі, діти в школі, то я собі до плити і стаю. Так і відпочиваю і допомагаю, бо ж нічого у тому домашньому господарстві не тямлю.
Та й приємно домашніх побалувати. Чого тільки варті компліменти онуків:
— Такої смакоти, як ти, бабусю, готуєш, ми ніколи в житті не їли.
Та й син визнав, що відколи ми приїхали він аж ваги набрав:
— Роздобрів на маминих харчах, – сміється.
А це, вирішила я приготувати плову.адже давно його не було на нашому столі. Саме м’ясо смажила, як невістка до кухні зайшла:
— А може досить уже тут старатись, та доводити, що ви у всьому краща? – дивиться з явним невдоволенням, – Ви ж бачили, що я пюре приготувала і котлети, нащо той плов? А чи ви навмисне так? Ну чого ви досягти намагаєтесь, поясніть.
Я у з рук усе зронила. Вимкнула плиту і вийшла. Сльози рікою, так до мене ще в житті ніхто не говорив.
Третій день у кухню ні ногою. Син уже кілька разів підходив питав, що сталось. Чоловік теж бачить, що щось не те, діти бігають, просять мене з ними щось спекти, але я не реагую.
А невістці нічого – співає на кухні. Зварить борщу, каші з м’ясом, та й усе. Ми ту кашу і зранку і ввечері можемо їсти. А борщ, ну уявіть тільки, три дні.
Одного тільки я не розумію. чому вона так зі мною. От коли моя мама нам готувала, мені то в радість було, їла і хвалила. А от щоб така реакція?
Ну чим я ставлення такого заслужила? Хіба ж це нормально?
18,11,2023
