“А навіщо ти гостей кликала?” – запитала Алла, як тільки поріг переступила, “Могли спокійно посидіти, без усього цього”. Зайшовши у кімнату вона без привітань почала рухати гостей, аби сісти туди, куди їй хотілось. “А що тут їсти?” – запитала так, ніби сіла до порожнього столу.
На своє тридцятиріччя я не стала влаштовувати свята. Справа в тому, що я була при надії і на восьмому місяці біля плити стояти, чи в кафе гуляти ну ніяк.
Але друзі і куми у мене перевірені роками люди. Рівно о шостій до мене у двері постукало десятеро чоловік і кожен щось ніс до столу.
За кілька хвилин ми все розігріли, зварили макарони із сиром і вже сідали до столу. Я була на сьомому небі від щастя, адже не очікувала такого, та й увага була мені дуже приємною.
Ми гомоніли, сміялись обговорюючи останні новини, аж тут у двері подзвонили настирливо. Раз, другий, третій. Я ледь підвелась і пішла відчиняти:
— А швидше не можна було? – заходячи у квартиру і без запрошення скидаючи куртку і чоботи, почала сестра мого чоловіка – Алла, – Стою там, як добридень. Холодно, не літо ж надворі. Тобі рухатись треба активніше, он як попливла уже, – показує мені на моє обличчя у дзеркалі.
— А навіщо скільки гостей? – раптом протягнула зайшовши у зал, де сиділа компанія наших друзів, – Я розраховувала, що посидимо по-сімейному, без чужих. Ну хоч тарілку дай, як вже так вийшло.
Доки я пішла у кухню за виделкою і тарілкою, Алла почала рухати гостей, аби сісти на те місце, яке собі обрала. Коли ж нарешті всілась, видала:
— А що ж тут їсти? – поглянула на наїдки принесені моїми друзями так, ніби на столі крім крихт і недоїдків нічого не було, – Ну знаєш, якщо вже запрошуєш гостей, то хоч стіл накрий. Чого я йшла?
Потім, коли змела вміст чотирьох тарілок у яких було наїдків на усіх, вона відкинулась у кріслі і сказала, навіть не дослухавши того, що бажала мені подруга:
— А подарунки уже дарували? – звернулась чи то до мене, чи до гостей, – Чи в гості до жінок на останньому місяці із порожніми руками ходити, то остання мода? Чого не бачу ні коробок, ні пакунків. Цікаво поглянути, що ж принесли.
Знаєте, я й так Алу не запрошувала, втім, як і всіх. Однак, друзі і куми прийшли не з порожніми руками, поздоровили, принесли до столу. Та й не в подарунках справа, ми не бачились давно, то був сюрприз.
— Ну а, ви квіти, чи торт подарували? – запитує моя кума Галина у Алли, – Я б з радістю поглянула, що ви принесли. Смак у вас напевне люксовий.
Алла запишалась:
— Отой віник, коштує, як літак, а викинеться за тиждень. Та й торти нині під тисячу. Ні, я подарувала Марині парфуми брендові. Дорогі.
Напевне, у мене на обличчі було щире здивування, бо ж нічого абсолютно Алла не принесла. Але та навіть не знітилась продовжуючи описувати, які саме парфуми мені вручила.
— Маринко, дай хоч понюхаю, – просить та ж кума, – ну так розписали, то я б і сестрі такі хотіла б придбати.
— А де ваше виховання? – раптом завелась Алла, – не бачите, вона на останніх місяцях. Куди їй такі запахи у квартирі зараз. Вам “понюхаю” а вона три дні квартиру провітрювати буде. Ні, хай запаковані стоять.
— Ну то хоч в упаковці дай нам глянути. Цікаво ж.
— Що то за сорока така? – раптом до мене Алла звернулась. – Ну ніякого такту і виховання у людей. Покажи, та покажи. Мало що ви хочете. Поприходили не запрошеними і псуєте свято усім.
Знаєте, я й так уже з останніх сил трималась, а вже коли вона так про близьких мені людей говорити почала, то я не мала сил витримати.
— Аллочко, дякую за привітання, але тобі голубонько, вже час. Іншим разом прийдеш, якраз і подарунок свій принесеш. До побачення – встала я з-за столу.
Алла фиркнула, встала шумно, якось так не зграбно за собою потягла скатерку, що дві тарілки полетіли додолу:
— Нащо я тільки через пів міста сюди пхалась? Мало того, що голодна, та ще й таке ставлення.
Звісно, після всього мені дзвонила і свекруха і чоловік. Обоє були обурені тим, що я так не гарно повелась із майбутньою кумою своєю (Алла вже заявила, що охрестить наше із чоловіком дитя).
Нічого і нікому доводити не стала, просто сказала, що більше та людина поріг нашого дому не переступить.
— Але ж то моя сестра – рідна мені людина, – обуруюється чоловік.
— Повернешся і хай приходить, а поки я її бачити бажання не маю, якою б рідною вона тобі не була. Кумою вона також нам не стане, бо я вже припросила Лілію – сестру свою, а саме жінка куму обирає, любий.
Звісно, рідня списала отой випадок на мій стан, на хвилювання і зорі не у тому домі, але я впевнена, що розвернути Аллу треба було ще на порозі.
З такими людьми тільки так, якими б рідними не були. Хіба ж ні?
Головна кратинка ілюстратвина.
