У мого чоловіка є молодша сестра. У нас з чоловіком різниця в дев’ять років, тому з його сестрою ми однолітки. Але спілкування не складається, ми занадто різні. Тоня – дівчина дуже проста, галаслива, і не надто переймається своїм зовнішнім виглядом. Мені ж така поведінка дуже не подобається, мені складно з нею спілкуватися.
З моменту нашого весілля сестра чоловіка хоче до мене в подружки, але я не надто товариська людина, на відміну від Тоні. Мені більше подобається проводити час в тиші і на самоті. Робота дозволяє – я швачка і художник по костюмах. Працюю вдома, у нас трикімнатна квартира, одна з кімнат віддана мені під майстерню.
Прихід в гості сестри чоловіка для мене завжди випробування, тому що вона все чіпає, може розсипати гудзики, змахнути викрійки, переставити коробки з шпульками, тобто наводить хаос в моєму робочому просторі. Пробувала не пускати, але м’яких відмов вона не розуміє, а на жорсткі мені не вистачало духу. Але я знайшла вихід – попросила чоловіка врізати замок і перед приходом його сестри закривала двері. Тоні сказала, що це від кота, який унадився там бешкетувати.
Так як я сама шию, мій одяг в основному ручної роботи. Це не випендрьож, просто у мене варіант або одягатися в дитячих магазинах, або витрачати багато грошей і часу на пошук одягу, або шити самій. Я вибрала третій варіант. Сестра чоловіка трошки більша за мене, то, що на мені вільно, їй буде в обтяжку, але це не зупиняє її від випрошування речей.
Мені ж практика обміну речами дуже не подобається. Я дуже бридлива в цьому плані людина. Навіть в магазині міряти щось противно, знаючи, що до мене цей одяг міряли десятки інших людей. Але сестрі чоловіка мої пояснення були байдужі. Вона вважає, що, по-перше, ми родички, по-друге, вона після себе вона все випере.
Можливо, я б і закрила очі на свою гидливість, просто б потім перепрала і відпрасувати річ. Але тут спливає інше – сестра чоловіка дуже неакуратна з речами. Може зачепити, заляпати, порвати, її це зовсім не хвилює – ну виперу, ну зашию, що тут такого. Тільки от не всі можна відіпрати і зашити, а зачіпки дуже псують зовнішній вигляд речі.
Та й чую я запах чужої людини на своїх речах, скільки ти їх не пери. Можете з мене сміятись, але це так. Тому і віддавати свої блузки, плаття і юбки сестрі на “дай повишиваю” мені неприємно і край.
А нещодавно у нас неприємна ситуація вийшла. Я собі до урочистої події дуже дорогу матерію з-за кордону виписала. Пошила плаття, яке не соромно і на тижні моди показати. Дуже тішилась ним. Але одягнути так і не змогла.
Сестра чоловіка коли мене вдома не було у чоловіка його випросила. Сказала що на пів дня, до подруги на весілля і поверне. Не знаю як але він таки погодився не запитавши у мене. Це вже згодом дізнавшись його вартість аж зблід бідося, а тоді то для нього річ та й річ.
Повернула сестра чоловіка сукню тихцем. Я перед урочистою подією дістаю своє плаття з шафи а воно порване. Десь вона зачепилась і з-заду величезна діра і висить шмат тканини. Як же я плакала. Людоньки, чоловік уже швидку думав викликати.
Заспокоївшись я набрала зовицю і озвучила суму яку та повинна мені повернути за зіпсовану річ. Тут же свекруха телефонує і починає мене моралізувати, мовляв чому за ганчірку її донька мені щось віддавати повинна. Я можу таких тисячі пошити. Узагалі я повинна ділитись, адже ми рідні і віддати останнє для ближнього мій святий обов’язок.
Я не відступала і монотонним голосом просила повернути витрачені на сукню гроші з урахуванням моєї роботи.
Чи потрібно говорити, що тепер я стала не бажаним гостем у домі батьків свого чоловіка. Донька – янгол, я – не надто приємна особа, якій шкода “шмати для дитяти”.
А я і досі плачу згадуючи те плаття. Тільки людина яка робить щось своїми руками вкладаючи у свою роботу частинку своєї душі і шматочок життя зрозуміє мене.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.