Добре, що я окремо проживаю, то мала змогу забирати свою онуку під своє крило. А дитина одразу, ще змалку відчувала, хто її любить по-справжньому.
Бігла до мене Лялечка лиш зачує мій голос:
— Буня прийшла. Буня дома. – та так і горнеться, так і лине.
А невістка моя – Галька, очі під лоба пускає, та все ж ні на крок не відходить – пасе мене. До кожного слова дослухається, що я онуці казала, та ще й слідкує, аби я її правила не порушувала.
Понавигадувала ж – дитині не можна цукерок, не несіть соків магазинних, ніяких тістечок. Ніби інші діти не ростуть із солодким у руках і нічого їм немає.
— Мамо, ви цукерку дали і пішли, а мені потім її до норми приводити. Я вам наслідки показувала. Ну не можна такого дитині. Нащо ви це робите?
Але в мене душа не кам’яна, я себе малою добре пам’ятаю. А те що трішки буде чухатись, та почервоніє після цукерки, ну хіба ж то така вже велика неприємність, що залишати дитину без смаколика? Вона ж їх так любить.
— Я би тобі більше принесла, – даю тихцем онуці шоколадку. – та от же ж мама твоя мені не дозволяє. Їж, сонечко, їж. Бабуся тебе любить.
Ну, але ж невістка така людина якась, що я таких і не бачила ніколи. Все по її повинно бути, знає вона від усіх краще і повинна керувати усіма.
Рита ще ж дитинкою була, а та вже її ставить до того, аби за собою прибирала скрізь. Пограється, а Галя: “Давай прибиремо”. Мені й сльози на очі, як і тій дитині. Ну куди її, що вона зробить?
Встане з-за столу а Галя їй: “Тарілочки у раковину”. Дитині чотири роки, які тарілочки у раковину? А мама навіщо? Скажіть мені люди?
От і забирала я Риточку до себе. Отоді і бачила дитина спокою і любові, бо в рідному домі від такої матері і не діждати подібного. Не з Галиною, ні.
Ото і спала вона в мене до обіду. Я їй у постіль прямо їсточки носила і все за нею прибирала, і дозволяла мультики дивитись скільки душа бажала.
Дивилась і тішилась, бо от так у мене і синочки мої росли. Шкода Макара не стало так рано. Якби то він був живий, то б точно не дозволив от такого ставлення до своєї дитини. Ніколи, бо сам ріс при справжній матері.
— Не балуйте мені дитину. – Галя мені каже. – Як будете так і далі себе поводити, то я вас і на поріг не пущу.
Мені тоді зле стало після тих слів. Бо Риточка у світі у мене одна рідна душа. Ці невістки такі попались, що Боже борони. Макара немає, а старший син до такої потрапив, що мене до нього не підпускає. Лиш телефоном два слова у тиждень і все.
Але ж куди було Галині діватись, як на роботу пішла. Батьки її далеко, то не мала на кого лишити дитину – на мене лиш. Піде на добу і привозить мені Риточку.
То я вам так скажу, що вона отут біля мене і в школу пішла. Перший клас був дуже важким, бо вчителі не жаліють діток зовсім. Мало того, що треба рано вставати, так ще й уроків скільки. Що та мала ручка може написати?
Так, я допомагала. Риточка мультики дивиться, а я пишу усе за неї, бо ще ж така дитина. Ну куди їй оте все вчити і писати? Встигне, все життя попереду.
Коли Галя роботу змінила, то вже не дозволяла мені певний час до Рити і підходити. Але я прямо до школи ходила, аби онуку побачити.
Як вона мені жалілась. Галя її не любила і це було очевидно. Скинула на 12 річну дитину половину хатньої роботи. Попилосось, підлогу вимий, ще й звари макаронів.
— Доцю. – кажу онучці. – Я б тебе забрала та не дадуть. Така тобі мама попалась, зіронько. Але ти не мовчи, просись до мене. Не роби що вона тобі ото каже, бо ти не повинна. Така в нас доля – тільки я й люблю тебе по-справжньому.
Жила у мене Рита із 15 років уже постійно. Така стала славна, поправилась, бо я їй їжі не шкодувала. Зібрала із пенсії, придбала їй і телефон, і взяла ноутбук у кредит.
— Ви її занапастите, – каже мені Галя, – Як вас не стане, то що вона буде робити? Майте совість.
Риточці нині 20 років. Навчається в інституті буде чи то менеджером, чи економістом. Галя її туди влаштувала, хоч ми обоє і були проти, бо та наука нікому не потрібна, скажу вам, у наш час.
У Риточки уже й кавалер є, живуть у мене. Такі вже вони обоє однакові, любо глянути. Все у своєму комп’ютері сидять цілими днями.
Якась там у них гра міжнародна, то вони і вдень і вночі там, я лиш встигаю їм їсти варити і приносити. Вони щасливі, і лиш Галі недогода.
— Такий же як вона, обом не соромно на пенсію вашу жити.
От є ж такі люди, яким усе не так, га? Всі щасливі і лиш Галя бурчить. Вже заміж вдруге вийшла, має двох ще діток малих, та все одно і тут вона влазить.
Головна картинка ілюстративна.
