Я заміж вийшла три роки тому. Увесь цей час ми з чоловіком жили на орендованій квартирі. Зрозуміло, що так довго тривати не могло. Може я наївна, та чомусь думала, що ми квартиру візьмемо в кредит. Як інакше?

Проте, чоловік продовжував жити спокійнісінько і нічого не робив, більше того, навіть мови про це не заводив. Протягом першого року ми багато їздили світом. Я усвідомлювала, що відразу після того, як ми оформимо кредит на житло він поглине нас і доведеться затягнути паски. Хотілося відпочити та розважитися на кілька років уперед.

Ну а рік тому наші сімейні доходи різко упали. Тож не до кредитів. Навіть з’їхали з орендованої квартири до моєї мами. Хоч ми практично навіть не бачилися з мамою, адже багато працювали, проте я наполягала на тому, аби ми з’їхали коли наше фінансове становище вирівнялось біль-менш. Однак мій чоловік не поспішав, більше того. заявив, що витрачати гроші на оренду житла не має сенсу, а в моєї мами трикімнатна квартира, то навіщо ж нам кудись з’їжджати?

А ось нещодавно ми до свекрухи поїхали. Проживає вона у селі і коли їй привезли дрова, ми допомогти скласти примчали. Коли роботу було зроблено, чоловік на рибалку пішов, а ми удвох вареники ліпили, саме тоді вона і почала:

— Ніно, – каже так, між іншим, – Я пралку мінятиму і вам думаю придбати. Оце із сушаркою знайшла, така гарна і функції хороші. Ти коли додому приїдеш, то я тобі габарити продиктую. а ти скажеш – увійде, чи меншу заказати?.

Я собі наївна, ще не розумію до чого мова:

— Ой, ні , – кажу. – Нам такого не потрібно. Ото коли своє житло придбаємо, тоді такі речі купуватимемо, а поки по орендованих квартирах. то нащо нам така річ дорога?

— Як не вдома? – аж підскочила вона. – Ти ж де зараз проживаєш?

— У мами, – відповідаю. – Зараз ось шукаю варіанти і дивлюсь пропозиції, думаємо у кредит взяти квартиру. Можна і на двадцять і на двадцять п’ять років уперед придбати.

Вона аж підскочила на місці. Заторохтіла, посипала дрібним горохом:

— Трикімнатна квартира у неї, а вона кредит. Сваха там на велосипеді сама їздить, напевне, по своїм хоромам. Кредит? На двадцять п’ять років? Вигадала такого. Тут і на день уперед не загадуємо. а вона і собі і дітям яких і в помині ще немає, такий тягар на плечі кладе. Чого у квартирі своїй не лишишся. Нащо свасі одній стільки кімнат. Не можете розійтись, щоб ти собі двокімнатну купила, а їй і однієї вистачить? Кредит. Ач, яка пані. За олігархом заміжня, чи що?

Я вже й забула, що ми там робили. Дивилась на свекруху і навіть не знала, як відреагувати. Мене вразили і слова і те, як вони були сказані, а найбільше те, що вона так просто розпоряджається тим, що їй і не належить, ще й невдоволена, що не робимо так, як вона вважає за потрібне.

По поверненні додому я поговорила із чоловіком. а він сказав, що його мама права. Його дивує. чому я так хочу з’їхати від мами і нащо мені квартира і кредит нині, якщо я єдина спадкоємиця. За його словами, подібні плани не розумні і він точно їх не схвалює. більш того, він радить мені все ж поговорити з мамо. і подумати про розмін.

Так, ми не багатії і отримуємо середню зарплатню, але жити з мамо я точно не збираюсь. Про те, щоб пропонувати мамі варіант обміну. я й думати не маю бажання. Ну як? То ж її хата?

Знайшла прекрасну квартиру, подзвонила, аби домовитись про оренду а чоловік заявив, що нікуди з’їжджати не буде. Мовляв, я надумала плигати вище голови, а нині не ті часи.

Скажіть, хіба бажання жити окремою сім’єю. то щось надзвичайне. А хіба я не права в тому, що хочу власного житла, а не бути вічною дитиною під боком у матері?

Невже, я й справді занадто багато хочу?

28,02,2023

Головна картинка ілюстративна.