fbpx
Історії з життя
– А ось це, кохана, моя перша дружина. Ось яка вона. Запам’ятай її гарненько. Сергій простягнув своїй дружині Наталі фотографію дуже молодої дамочки з модельною зовнішністю, як тільки дружина вкотре повернулася з салону краси

Наталя з подивом дивилася на простягнуту фотографію, потім гнівно подивилася на чоловіка.

– Ти що, досі зберігаєш її фотки?

– Зберігаю. Одну. У письмовому столі. На всякий випадок.

– На який ще «всякий»?

– А ось саме на такий, який трапився сьогодні.

У Наталії очі стали такими круглими, як тенісні кульки.

– А що сьогодні сталося? Що за справи, Сергію? Поясни, будь ласка, що відбувається? Я приходжу додому з хорошим настроєм, а ти тицяєш в мене якоюсь дивною фоткою своєї колишньої, та ще й вимагаєш, щоб я цю жінку запам’ятала.

– Так, Наталочко, я дуже хочу, щоб ти уважно подивилася на цю фотографію, – наполегливо гнув свою лінію чоловік, простягаючи фотокартку своїй новій дружині.

– І навіщо ти мені її показуєш?

– Так треба.

– Я не стану на неї дивитися! – тупнула ногою дружина.

– Ну добре… – Сергій знизав плечима. Тоді… – Він покрутив фотографію в руках, потім дістав з книжкової полиці сімейний альбом, і, не розкриваючи його, сунув фотку поміж сторінок.

– Ей! – обурилася Наталя. – Ти що, збираєшся зберігати цю фотку в нашому з тобою сімейному альбомі?

– Обов’язково, – кивнув Сергій. – Ще й як буду зберігати.

– Ні! Прибери її негайно! Я не бажаю бачити поруч з моїми фотками фізіономію цієї жінки!

– Це добре, що не бажаєш, – кивнув Сергій. – Я теж не хочу її там бачити. Але, доведеться потерпіти.

– Що ти несеш? – Наталя схопила фотоальбом в руки, і тремтячими руками почала шукати ненависну фотографію. – Чому це нам потрібно її терпіти? З якого дива? Я терпіти її не збираюся.

– Не розумієш, так? – Сергій зробив невдоволену гримасу. – Зараз ти знайдеш цю фотку, і уважно подивишся на неї. Тільки благаю тебе, дивись дуже уважно. Дуже!

– Ну! Я знайшла! І що в ній такого?

– Її обличчя тобі нікого не нагадує?

– Кого воно може нагадувати? – Наталя знизала плечима і стала уважно вивчати фотографію. – Звичайна сучасна жінка… зроблені брови, зроблені губи, стандартний сучасний макіяж. Все несправжнє, все штучне. І як ти з такою жив цілих два роки?

– Так? – здивовано вигукнув чоловік. – Що ти говориш? А тепер, Наталочко, підійди до дзеркала.

– Навіщо? Я щойно з салону краси. Я там перед дзеркалом три години сиділа. Надивилася на себе.

– А ти підійди, підійди, і подивися, що там з тобою зробили?

– Що? – Наталя ображено глянула на чоловіка. – Ти на що натякаєш? Мені щось зробили не так? Я впевнена, зі мною все нормально. Мені все сподобалося.

– Так, звичайно, – кивнув Сергій. – зробили брови, зробили губи, стандартний сучасний макіяж. Все несправжнє, все штучне. І тепер ти стала схожою на мою колишню. Так настільки схожою, що коли ти увійшла в квартиру, я злякався – чи не дежавю у мене. Подумав, невже моя колишня надумала до мене повернутися?

– Ти що, з глузду з’їхав? ..

Наталя застигла, потім, все-таки, послухалася чоловіка і підійшла до дзеркала, там довго-довго на себе дивилася, потім невдоволено скривилася.

– Ну, ти ж обманюєш, Сергію. І зовсім я на неї не схожа. Вона брюнетка, а я блондинка. Очі у мене блакитні, а у неї карі… Та й все інше – теж не дуже… схоже…

– Але якщо пригасити світло, то ти – вилита вона, – гірко видихнув Сергій. – Навіть тепер, при світлі, я дивлюся на тебе, і мені ніяково. Серце б’ється як божевільне. Здається, що ти зараз затієш мені на порожньому місці бучу, яку закатувала мені вона.

– Так?

– Ага… А ти ж без всієї цієї косметики виглядаєш набагато красивішою… Це я тобі як чоловік кажу. Загалом, я поки піду, заховаюся від тебе в іншій кімнаті… заспокоюся…

Сергій, і справді, пішов в іншу кімнату, залишивши дружину біля дзеркала.

А Наталя знову стала дивитися то на фотографію, то на своє відображення.

Автор: Анісімов.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page
facebook