Я приїхала у Черкаси з Києва після розлучення з чоловіком. Місто обирала випадково. Я тоді вночі у чому була з дому з дитям на руках ішла. От у перший автобус який відходив з автостанції і сіла. Добре хоч гроші мала, адже була при посаді на досить таки високооплачуваній роботі.
У Черкасах орендувала житло і одразу почала шукати роботу. Спеціаліст я хороший, але спеціальність вузька. Видно мій янгол охоронець нас оберігає гарно, адже знайшла я хорошу роботу і втратила в зарплатні порівняно зі столичною всього три тисячі.
Одразу попросила маму приїхати на допомогу. Справа в тому, що у мене син пів рочку всього. В садок не віддаси і няню наймати якось трохи лячно. Мама погодилась одразу і без розмов. Більше того, продала свою квартиру у невеличкому містечку нашим знайомим, тож ми могли розраховувати на іпотеку після того, як я розлучусь. Перший внесок мали.
Не знаю, чому все так обернулось. Ми жили втрьох уже в новій квартирі досить таки дружно. Мама прекрасно ладнала з онуком і в усьому була мені помічницею. Я могла братись за додаткові проекти і вже за два роки ми квартиру виплатили. Неприємності почались після того, як я познайомилась з Тарасом.
Коли я почала з ним зустрічатись і мама дізналась, то про спокійне життя я забула зовсім. Коли Тарас заходив на гостину, мама йшла до себе в кімнату не вітаючись. Більше того, потім ми чули, як вона там плаче. Звісно, я намагалась говорити з нею, а вона відповідала на мої запитання лиш однією фразою “зрадила”.
Згодом, коли ми зрозуміли, що це не просто захоплення, вирішили з’їхатись. Квартира яку ми з мамою купували була оформлена на неї, я навіть і не думала жити з Тарасом там. Ми орендували квартиру поруч з домом матері і переїхали туди. Так було зручно, звично і син міг бігати до бабусі коли завгодно – три хвилини ходу.
Мама, коли я переїздила, влаштувала неабияку сцену. Ніби мене вперед ногами відправляла, ну чесне слово. З онуком спілкувалась а мені діставались лиш ображені погляди і сльози в очах.
А остання її витівка мене просто ошелешила. У неї ювілей був 65 років. Ми замовили їжу в ресторані, купили величезний торт і квіти з кульками. Стоїмо з повними руками під її дверима, син ошатно вбраний і щасливий, адже саме він вручатиме подарунок, а мама двері не відчинила.
Чуємо, як підійшла до дверей і пішла геть поглянувши у вічко. Стояли і дзвонили пів години принципово – не відчинила. Я узяла телефон і написала, що залишаємо все під дверима. Так і зробили. Розвернулись і пішли.
Не розумію я її і край. Може хоч хтось пояснить мені.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.