Мене це так розсмішило. Невже вони всі такі?
Десять років ігнорують твої прохання, потреби, побажання, а потім кліпають очима, чому ти йдеш, адже все було добре.
– Коля, а кому було добре?, – питаю я його, – Мені, яка готувала тобі їсти, прибирала, дбала про тебе.
Мені, яка носила твою дитину і коли мала якісь забаганки, то сама мусила йти собі купувати огірки і майонез, бо ти прийшов з роботи, а я сиділа цілий день в хаті. Мені, яка до року не спала нормально, бо дитина капризувала, а ти спав в іншій кімнаті, бо ми тобі заважали. Мені, яка вперше подивилася на себе в дзеркало через місяць після пологового і не могла себе впізнати, не могла повірити, що ці гори і западини, то я, а ти що казав? «Інші жінки справляються».
Мені, яка водила дитину в садок, перед тим годину слухала її капризи, щоб тільки одягнути і на руках віднести в садок, щоб мати тільки дві години аби привести в порядок не себе чи свої думки, а дім і зготувати тобі їсти. Чи вчила з дитиною букви, бо до логопеда було дуже дорого, адже ти не достатньо заробляв. Чи водила в школу і вчила уроки, бігала по поліклініках, а ти ввесь цей час мав величезне виправдання – ти заробляв на кілька тисяч більше за мене і мав бути в цій маленькій родині падишахом.
Я втомилася, Коля, за кожну дрібничку, яку ти маєш зробити, влаштовувати танець з бубном і уклінно тобі дякувати та хвалити. Я хочу мати поруч з собою дорослого чоловіка, а тобі, хоч скоро й сорок, але ти геть не дорослий. Тому я від тебе йду, бо більше не можу це все тягнути на своїх плечах, Коля.
Ось так я йому сказала, наче всі слова він почув, але наступна версія від друзів, яку ті мені люб’язно переказали, була геть інша:
– Її не влаштовувала моя зарплата, захотіла багатенького, але хто тепер її візьме з дитиною.
Мені залишилося тільки кліпати очима. Наче й українською до нього, наче все пояснила та по поличках розклала, а у нього геть інша версія подій.
Мені зараз важко, бо на аліменти точно дитину не прогодуєш, але принаймні, мені не треба ще комусь догоджати, а це таке велетенське полегшення, що я вже себе питаю – навіщо було так довго чекати?
Що би що? Почути, що ти меркантильна і колись такою не була? Ой…
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
