fbpx
Історії з життя
А що я йому скажу? Він чоловік, вони ж усі такі. Вкотре скаже, що не хотів. То так сталося, що він хоче бути з нами і купить мені якусь шубу чи перстень

Дружня порада.

– Я знаю, що зроблю, – вже майже не схлипуючи говорить Юля, – я її знайду і поговорю з нею. Хай знає, що він зі мною.

– І все?, – Марта виглядає трохи ошелешеною.

– Ще піду до його мами з дітьми. Хай щось робить, як їй дорогі внуки, то хай трохи йому вправить клепки.

– А йому ти нічого не плануєш казати?, – не витримує.

– А що я йому скажу? Він чоловік, вони ж усі такі. Вкотре скаже, що не хотів. То так сталося, що він хоче бути з нами і купить мені якусь шубу чи перстень.

– Слухай, ти не думаєш, що треба про щось думати, перш, ніж зважуватися на невірність?, – все ще вірить в подругу Марта.

– Треба думати, перш, ніж щось робити. Я не планую розлучатися, тому буду ходити по його любасках і вправляти їм “світогляд”.

– А якщо вони не знали про те, що він одружений?

– Байдуже, – впевнено каже Юля, поправляючи в дзеркалі макіяж, – Добре, я вже піду. Дякую за чай.

– Та нема за що. Ти, головне, тримайся, – втішає її Марта.

Марта зачиняє за подругою двері і чітко розуміє, що ці дві години, які та подруга витратила на балаканину, так і не привели до якогось конструктивну. Вона приходить не вперше з подібними історіями. Спочатку була здивована, що подібне з нею трапилося, потім нервувала, потім виторговувала кращий відкуп, але завжди мала розмови з цими жінками. Аж коробить. Марті після таких розмов не добре довго, бо розуміє, що подруга діймає насамперед себе і дітей. Але вона не може за неї прожити її життя, вирішити проблеми чи навчити, як правильно.

– Я думав вона ніколи не піде, – заходить на кухню чоловік.

– У неї проблема.

– У неї кожного тижня проблема, а я їсти хочу, – всідається за стіл Остап.

– Який ти не співчутливий, – дорікає Марта, ставлячи в мікрохвильову вечерю.

– Ти вже за нас всіх співчуваєш, а я цей монолог чути не можу. Кожного разу одне і те ж. Ти можеш їй нічого не говорити – вона й не потребує цього.

– Звідки ти знаєш? Ми друзі. Чи я маю лиш біля тебе крутитися?

– Та хоч для різноманіття покрутися, а то лиш вона і вона. Я вже маю на неї алергію.

– Сам і вечеряй, самолюбе, – гримнула дверима.

Що за черства людина. Юля її давня подруга, іншої нема. То така велика проблема, коли вона приходить?

– А ти взагалі чого слухаєш?, – не витримала і вернулася.

– Цей вереск неможливо не чути. Мартусю, – чоловік її обіймає, – Ти в мене надто добра. Якщо мене терпиш, то взагалі свята.

– Не перекручуй все!

– Я не перекручую. Кожного разу, як ця твоя «подруга» приходить, ми сваримося. Зауваж – кожного разу. То ти мене випитуєш чи я в гречку не стрибаю, то вимагаєш телефон для перевірки, потім профіль. Ти, навіть, говориш до мене так, як вона.

– Не було такого, – Марта старається пригадати, але ж ні.

– Так, так, назвала мене «продажною шкурою» А сьогодні Юля так само називала свого чоловіка.

– Може, я не пригадую, але всі мої питання до тебе все ж нас стосуються? Чи я щось питаю несусвітнє? Я боюся, що ти мені зраджуватимеш і ми з Юлькою будемо плакатися одна одній, – випалює все, що на серці Марта.

– Сонечко, Юля нічого не зробить зі своїм життям, бо її все влаштовує. Якби вона хотіла щось зробити – знайшла б спосіб. Інколи я думаю, що вона просто награє перед тобою, бо ти така наївна.

– Вона моя подруга!!!

– Так, твоя. А ти їй так само дорога? Коли вона востаннє тут була просто так?

– У неї проблеми.

– Досить, давай наші проблеми будуть для нас найголовнішими.

Автор: Ксеня Ропота.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page