Ця історія розпочалася у 2015 році. Я вийшла заміж і чоловік мій, здавалося був непоганий, не п’є – не гуляє. Тільки через якийсь час після весілля, я зрозуміла, що він дуже скупий. Олег працював і якось так получалося, що всю свою зарплату відкладав і жодної копійки не витрачав на хатні потреби.
Виходило, що жили ми на мою зарплату. Отримувала я небагато, працювала медсестрою в районній лікарні, а медперсонал, на жаль, захмарних статків не отримує. Дуже довго я мріяла про дітей, і ось випала нагода поговорити про це з чоловіком. Після розмови я була приголомшена відповіддю коханого Олежика.
– Олечко! Та ти що вигадуєш?! Ну які діти?! За що ми їх годуватимемо?! Ми ж удвох ледве кінці з кінцями зводимо!
– Та годі тобі – заперечила я несміливо – якось впораємося. Та й у тебе якісь заощадження є. Не встигла я договорити, як перебиваючи Олег замахав руками:
– А ти на ці гроші не дивись! Вважай, що їх немає, вони лежать і лежатимуть. На чорний день. Мало що може статися.
От і поговорили. Мені було, звісно, дуже прикро. Виходячи заміж, я мріяла про велику і дружну сім’ю, про взаєморозуміння та підтримку.
Практично відразу, трапилася ще одна ситуація, де чоловік, показав себе, з ще кращого боку. Занедужала його мама, їй були потрібні дуже дорогі ліки, вона попросила про допомогу. Олег одразу ж і відповів їй – Мам, ну звідки у нас такі гроші?! Нам на двох заледве вистачає.
Я отримала зарплатню і дала скільки змогла Людмилі Іванівні. Ну і чітко зрозуміла, що просто не зможу далі жити з цією людиною.
Складно, мені давалося це рішення, але я його таки прийняла – розлучення. Розійшлися ми тихо та мирно. Добре, що квартира була моєю ще до шлюбу, тож піти, довелося йому.
Не знаю, але, можливо, ось і настав його чорний день. А я лише починаю перші самостійні кроки. Не знаю як буде далі, але здається, що точно не гірше аніж було.
