Донька вкотре зателефонувала в сльозах. Галинка слухала і рукою підзивала чоловіка. Гучний зв’язок увімкнула на словах:
— Проходу мені не дає. Бігає і вказує, вказує, вказує… За дитину узагалі мовчу. Тихцем із кімнати забирає і зачиняється з нею у ванні. Миє його купає, аби лиш я не бачила того.
Степан не дослухав. Узяв трубку у свої руки і лиш сказав:
— Виїжджаємо!
У машині мовчали обоє. Ситуація була не проста. Свекруха їхньої Світланочки їм ще тоді на весіллі видалась жінкою приємною. Сама учитель і сина виховала добре – справжній мужчина. А десь з пів року тому свата не стало. І посипались на сваху неприємності… Квартира у якій вони жили належала, як виявилось, ще чоловіковій матері, тому і забрав брат покійного її собі.
Лишилась бідолашна жінка у чому була без даху над головою. Сказати – іди житло знімай, так на учительську зарплатню, аби вижити, не те щоб ще оренду оплачувати. Ось і запропонував Степан, аби пожила сваха у молодих, адже вони з дружиною донці на весілля власну двокімнатну квартиру подарували.
Донька тоді навіть зраділа – от-от мав з’явитись її первісток і допомога їй потрібна була. А от пройшло пів року і на тобі. Тиха і спокійна жіночка спокою їхній Світлані у власному домі не дає.
Мовчали обоє. Соромно було за те, що доведеться робити, але виходу іншого просто не бачили. Якщо не хоче бути нормальною людиною у домі їхньої доньки, що ж? Доведеться попросити на вихід. От і соромились обоє, бо шкода жінку було.
Як тільки увійшли в доччину квартиру були вражені чистотою. Такого порядку ідеального рідко де побачиш. Вітальня і коридор радували око, а от у ванній чекав неприємний сюрприз. Галина очима вказала Степану на поличку з розкиданими і чомусь запилюженими кремами, шампунями і використаними тюбиками:
— Бідна дитина! – прошепотіла чоловіку, – Це якщо у неї єдиної на поличці таке робиться, то увесь дім наша Світланка сама у такій чистоті тримає.
Вийшли обоє, як сичі. Хотілось одразу сваху на вихід попросити, але та так гостинно до столу припрошувала, що й не змогли якось.
Розмова за столом геть не клеїлась. Видно було, що між Світланкою і свахою аж блискавки ширяють.
Поїли, Світлана встала і попросила батьків подивитись на нові меблі, які вони нещодавно придбали:
— Донечко, а посуд? – прошелестіла сваха.
Ой, леле, що тут почалось! Привітну і симпатичну Світлану ніби підмінили. Аж підскочила на місці:
— А ти, що руки погубила? – не сказала – прошипіла свекрусі, – У моєму домі на всьому готовому боки вилежуєш і навіть посуду помити не можеш? Не бачиш – у господарів гості. Тихенько усе зробила і розчинилась, аби до вечора тебе не знайшла!
Галина остовпіла. Сваха ковтаючи сльози почала прибирати зі столу. Степан здивовано дивився то на доньку, то на дружину. Щось явно не те у цій родині. Чи вже так їхню донечку ця тиха пані вивела своєю поведінкою, що та й себе не чує?
Далі ще краще. У доччиній кімнаті був безлад. Стіл завалений недоїдками, ліжко не застелене з явно брудними простирадлами, речі вивалювались із шафи, а дитяче ліжечко перетворилось у склад усякого добра.
Галина узяла на руки онука, запах від дитини був запаморочливим. Речі на малому явно не свіжі.
— Степане, – тихцем звернулась до чоловіка, – Здається нам не доньку, а сваху рятувати потрібно. Ти все це бачиш? – обвела поглядом кімнату, – Чув що вона їй в очі говорить? Може до себе її поки що заберемо, а там час покаже.
Ольга Віталіївна уже сім років живе у селі, куди її привезли пізнього вечора свати. Хотіла Галина щось у неї розпитати, чи вибачитись за доньку, а та усі розмови раз і назавжди припинила:
— У вас прекрасна донька, у мене найкраща невістка. Так було і буде. Просто, – витерла тихцем сльозу, – Не всі можуть терпіти в домі чужу людину. Особливо ту, якій дітись нікуди.
Автор Анна К.
Передрук без згоди автора – заборонено.
Головна картинка – pexels.
