Смішно та сумно. Вчора прийшла сусідка, спочатку просто мирно спілкувалася з мамою Роми в саду, а потім, коли він приїхав і вмостився на кухні вечеряти, перебралася до їдальні.
Ну ніби незручно ж – сидить така на стільчику, дивиться як Рома їсть, запропонувала і їй. Вона не відмовилася, попросила добавки. На здоров’я.
І ось вони з Ромою про новини поговорили, начебто всі теми вичерпані. І тут вона каже, мовляв, дочка моя четвертого народила, в курсі?
До речі, тут треба розповісти – сусідка ця дуже хотіла бачити Рому як чоловік для доньки. Він розповідав, як вона старалася, все ходила довкола, зазивала. Але не вийшло. І та тут же знайшла собі якогось там за рахунком чоловіка, мала третю дитину і ніби зникла з поля зору. Ось щоб зараз з’явитися із четвертим.
Рома привітав, і почав натякати що втомився, прилягти бажає, настав час гості йти.
Я пішла годувати собак і застрягла там із ними та з котом. Тільки чую лемент, децибели збільшуються. Вибігає сусідка, за нею, посміхаючись, виходить мама Роми, а потім він. Та спершу попрямувала до воріт, а потім, розвернувшись вискочила в маленьку хвіртку між городами.
Рома сміється, каже мамі, щоб не пускала ту гостю більше в дім. І спати йде.
І тільки потім Віра розповіла мені, що сталося.
Сусідка сиділа сиділа, м’ялась, м’ялась і почала:
— У дочки четверте дитя на підході, а новий її чоловік роботи вже пів року, к не має. Чи не могли б ви чим допомогти? У вас у дворі, он дві машини. На кухні посуд дорогий, я перевіряла ціни, он та каструля тільки три тисячі коштує. а їх у вас п’ять. Дві машини і ремонт хороший. не знаю, що там у вас у місті ще, якщо дача така… А ми ж не маємо ж нічого. Так ви ж повинні таким як ми допомагати?
Рома мій отетерів, а свекруха від здивування буквально оніміла. Ну не чекали ми, що людина буде рахувати вартість наших каструль. Добре хоч на плитку не дивилась. Вона з Італії. Ото б здивувалась вартості.
Але сусідка їхнє мовчання сприйняла, як тиху згоду на свої слова. Тож вручила список того, що вони потребують, а головне де його придбати і куди відправити.
— А вам машина та що у гаражі стоїть не потрібна ж? Бачу три роки як не їздите на ній. То може б подарували багатодітній родині?
Тут уже Ромко з мамою не витримали і розповіли жіночці хто а головне чим їй і її донці допомагати повинен.
Все розумію, але от такого ніколи не зможу. Усьому ж є межа, чи не так? у нас теж троє дітей, але зі списком до сусідів не бігала. Та я б і допомогла. У мене і речі і придане для дітей є. Дещо, навіть нове лежить казна-чого чекає. Але ж панна прийла зі списком і зайшла геть не з того боку.
Хай що там, але от в цій ситуації допомагати не будем і край. Там тільки почни. Дякую не отримаєш, лиш винним усе життя будеш. Чи не так?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
