Нещодавно я дуже сильно засмутилася, хоча мені зовсім не можна засмучуватися.
Я зараз при надії шостою дитиною. Ми з чоловіком любимо один одного і раді кожному нашому нащадку. Так, матеріально ми живемо дуже непросто. У нас постійно не вистачає грошей, і живемо ми на орендованій квартирі. Діти ростуть, і їм постійно потрібно щось купувати. Коли говорять, що багатодітним легше – мовляв, одна дитина доношує за іншим – не вірте. Якість дешевих речей дуже погана і, іноді, дитина ще не виріс з одягу, а вже зносилася. Звичайно, я все це латаю і штопаю, але іноді і голці вчепитися нема за що.
Вчора я зустріла свою однокласницю – вся розмальована, одягнена з голочки, на підборах. І так зневажливо вона на мене подивилася, а коли дізналася, що я не погладшала, а при надії, то почала питати: а чи знайома я з засобами захисту?
Мені від почутого аж млосно стало. Ну чому у людей таке відношення. Адже нашим бабусям було не просто, але діти сприймались, як дар від Бога. Якої ж миті усе стало навпаки.
Відколи людина з однією дитиною може дивитись осудливо і зверхньо на багатодітну родину? Як і коли стало чимось нехорошим поява дитина, хай навіть шостої.
так, мені не просто, дуже не просто. Кожен день, це день бабака. Та це ж щастя. Мої діти грають співають і танцюють. хай на ногах у них кросівки з секонду, але ж я їх люблю і приділяю їм максимум уваги і дарую усю свою любов. Хіба цього мало?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
