Моїй доньці тридцять три роки і вона нарешті вийшла з двох декретів та пішла працювати.
Я за неї щиро пораділа, бо в чотирьох стінах з дітьми – це ніколи не йшло жінці на користь. Але, як це буває, тільки мама на роботу, то діти приносять з садочка та школи «сюрпризи». Відповідно, вже по роботі і бери лікарняний. А як це ще краще буває – одне закінчує, а інше починає цю чудову гру «поміряй температуру».
Попрацювала вона так пів року і її директор викликав і каже:
– Вибачте, але ви як не йдете на лікарняний і нічого не встигаєте здати вчасно, то виходите з лікарняного і довго входите в курс справ. Мені такий працівник тільки заважає.
Христина моя довго не могла прийти до себе після такого і думаю, що вона легше перенесла б щось інше, ніж звільнення. Чоловік її втішав, казав, що треба аби діти адаптувалися краще, а тоді вона вже й піде на роботу.
– Ти ж бачиш, що їм потрібна мама.
Христя те бачила, але ніхто з них не бачив, що мама вже все – край і крапка.
Вона тоді до мене зателефонувала, щоб я приїхала і в них жила. Ну таке…
Я не дуже хочу бачити зятя, як і він мене, але я погодилася.
Тільки діти знову почали приносити сюрпризи, то я й приїхала, щоб їх глядіти. І так наче все було добре, попри те, що мені приходилося спати в дитячій.
Але щось я знову зятю не вгодила і він сказав, що краще наймати няню і мати чистий спокій, ніж теща має з ним жити.
Я не образилася, раз такі багаті – вперед.
– Христинко, ти ж розумієш, як це виглядає? Рідна бабуся не може з онуками посидіти, по якось зять не так себе почуває?
– Мамо, ця жінка буде постійно приходити, щось по дому допоможе, з дітьми уроки зробить – вже мені легше. Вона ж не буде у нас жити. а лиш на кілька годин приходитиме.
Я не розумію, як це чужу людину впускати у власне житло? Мало того – вона ще й буде усюди ритися і заглядати, пити з твоїх чашок і їсти з твоїх тарілок.
Але Христину неможливо було переконати.
Ходила та няня і доходилася.
Вже зимові канікули і онуки приїхали до мене. І ось молодша Вікторія й розповіла мені про няню. Звичайно, що я питалася чи краще з бабусею чи нянею, то вона й відповіла:
– Так, наша Галя дуже класна, але вона більше не буде у нас працювати.
– А чого, – втішилася я.
– Та вона щось плакала, а тато казав, що дасть їй грошей і допоможе з дитинкою.
– Якою дитинкою?, – я завмерла.
– У Галі буде дитинка, – роздратовано зітхнула онучка.
От і все! От тобі, доню, й помічниця, дуже допомогла твоєму чоловікові.
Я тоді за телефон і питаю Христину чи вона знає, що її няня при надії, а її чоловік буде забезпечувати цю дитину.
Христина довго мовчала. Звичайно, важко прийняти те, що мама була права і давно попереджала про подібні оказії.
На наступний день я з нетерпінням чекала, коли вона зателефонує. Я вже й тираду приготувала щодо зятя, який мені ніколи не подобався.
– Мамо, мале скаже, а ти те все й перебільшиш! Так, Галя при надії, але мій чоловік тут ні до чого! Вона з хлопцем розійшлася от і не знала, як тепер йому повідомити, що буде дитина.
– А що ж твій чоловік їй гроші давав?
– Та просто запропонував підтримати, вона ж з нами практично жила ці пів року… Так, що ти собі там нічого про нас не видумуй.
Вона була з себе дуже горда, що так все склалося, що так їй все чоловік пояснив. Але я щось не вірю в таку версію. Щось тут зять темнить.
Фото Ярослава Романюка.
