Що тільки не робили тітки на роботі Валентині Петрівні. Спочатку вмовляли її, потім – переконувати, а коли побачили, що діла не має вже почали глузувати. Але бачили, що все дарма! Та вирішили вони, що не слухає нас, і не треба. Життя покаже. Як кажуть, розумні вчаться на чужих помилках, а не розумні – на своїх.
Валентина Петрівна в їхніх очах не від світу цього. Вони її вважали не правильною свекрухою.
Все почалося з того моменту, коли її син Володя прийшов до неї і сказав:
– З Наташею у нас все серйозно і ми плануємо одружитися!
– Запам’ятай синку, – сказала тоді Валентина Петрівна. – Я завжди буду на її боці.
Син зніяковівши усміхнувся, прийнявши це за жарт і через хвилину забув усі слова матері. Але дарма.
Ніби все було гаразд, але як кажуть, тиша перед бурею. Вперше майбутні чоловік і дружина не знайшли спільної мови на підготовці до весілля. Наташа була середньою донькою в багатодітній родині, і так вийшло, що їй не пощастило найбільше. У неї завжди бракувало одягу, бо вона доношувала його за старшою сестрою.
Молодшому братові, зрозуміло, одяг купувався. Їй не дозволялося майже нічого, бо вона не повинна була заважати вчитися старшій сестрі та в усьому поступатися брату (він же маленький). На неї у власній родині не звертали увагу.
І ось, коли мова зайшла про весілля, і взагалі про купівлю сукні. Наташа – людина неконфліктна і поступлива, поступатися не хотіла. Їй почали пропонувати купити якийсь практичний костюм, в якому можна буде ходити на роботу. Але вона хотіла лиш красиву сукню! Вона не просила більше нічого – ні сотні гостей, ні дорогого ресторану, а ні живої музики.
– Мама, я не розумію, як їй ще пояснити! Нікого вона не слухає. Ні костюм, ні навіть звичайного плаття їй не треба, тільки довге в підлогу! Я вже їй пропонував напрокат взяти, а вона – в плач! Ну навіщо їй купувати дороге плаття на один раз?
– Синку, а ти не думав про те, що їй хочеться хоч раз відчути себе принцесою? Адже це ваше перше свято. Ти ж сам казав, що вона на випускний у сукні сестри ходила! Тим більше, що весілля ви робите на ваші спільні гроші. Вона витрачається на рівні з тобою, а просить всього лише плаття!
Невдовзі відгулявши весілля все стихло і всі були щасливі. Але не довго. Вдруге син прибіг до мами менше, ніж через місяць після весілля жалітися:
– Це було помилкою! – почав він з порогу. – Треба було з нею спочатку пожити. Уявляєш, вона нічого не вміє! Ну в сенсі, робить все не так, як ти!
– А чому вона повинна робити так як я? Вона ж зовсім інша людина. А не вміє – можна навчитись. Наташа що, зовсім нічого не робить? Все в будинку робиш виключно ти?
– Ні! Вона готує не надто добре!
– Навчи, або сам готуй. А вона нехай щось інше робить, що у неї виходить!
– А ти не могла б її навчити?
– Змогла б. Але тільки, якщо вона сама попросить. Якщо це буде її власним бажанням. Лізти з непроханими порадами я ніколи не буду!
Наташа, наслухавшись розповідей подружок про їхніх свекрух, перший час не приймала Валентини Петрівни і ніяковіла, коли та приходила в гості. Їй здавалося, що вона буде її осуджувати за все. Але свекруха приносила їм свої пиріжки, сміялася, жартувала і пила каву, яку просто обожнювала.
А ще й підморгуючи запрошувала її в гості, навіть без сина. Тоді Наташа зрозуміла, що свекруха їй друг і вже скоро почала дзвонити і питати поради в неї, а не в матері.
– Дивись, щоб вона тобі на шию не вилізла! – говорили на роботі Валентині Петрівні.
А вона тільки посміхалася кажучи, що нічого, шия у мене міцна.
Коли з’явилася внучка, Валентина Петрівна взяла на роботі відпустку на місяць. Наташа довго не могло прийти в себе після появи дитини. Її навіть свекруха навчала доглядати за дитиною, а не рідна мати.
Онучка росла, і бабуся була постійно поруч. Вона за першим дзвінком допомагала у справах. Ніколи не відмовлялася посидіти з нею, навіть, коли невістці хотілося сходити в спортзал або в салон краси. Або просто прогулятися з подружками.
– Не можна вдома киснути! – говорила вона і постійно два рази на місяць забирала внучку до себе. – Поїдьте десь, відпочиньте. Ви не тільки батьки, ви ще й подружжя.
– Ти ж не зобов’язана таке робити! Мати подарувала життя, нехай мати і виховує! А тобі треба про себе думати, життя одне! – запевняли Валентину Петрівну подружки на роботі.
– А я і живу для себе. Це моя внучка. І мої діти. Мені дуже хочеться, щоб вони були щасливі!
Ніхто з колег і друзів Валентини Петрівни не розумів її. Як так можна? А якщо станеться так, що вони перестануть жити разом, що тоді? Хто поверне їй втрачений час і сили? Чи має сенс з невісткою так возитися?
А сама Наташа, взагалі то задоволена, що її свекруха розуміє і завжди підтримує. Синові напевно прикро, що йому мати менше приділяє уваги. Тобто ще й сина може втратити, як тоді? Як можна бути такою легковажною?
Те що сталось з Валентиною Петрівною було повною несподіванкою для всіх. Та й хто ж очікує чогось недоброго. Невдало стала, а отямилась уже в палаті. діагноз не втішний, але шанс все ж є. Просто потрібні гроші і багато грошей.
Почувши таку новину свекруха засмутилася. Але Наташа заспокоювала її кажучи, що це ж виліковне, тільки треба постаратися.
– Не переживайте все буде добре. У нас є деякі заощадження. Ми відкладали їх на відпустку, а відпочити ми і на дачі зможемо. Головне це ваше здоров’я! І залишати її одну після одужання не хочеться.
– Наташ, ти це серйозно? Про догляд і про гроші? Адже це моя мама, не твоя.
– Ти що таке говориш, це найменше, що ми можемо для неї зробити!
– Як же була права мама, коли за тебе заступалась і у всьому підтримувала! Ти найкраща! – мовив чоловік обійнявши дружину.
– Піди маму заспокой. Їй зараз потрібен саме ти. Скажи, що ми її любимо!
Валентина Петрівна таки одужала. Ходить, хоч і з ціпком. Але її очі потрібно бачити – вони сповнені спокою і щастя. На обличчі усмішка. Вона відчуває, що її люблять, що вона не є ні для кого тягарем. Онука біжить на зустріч з садко голосно і радісно волаючи:
— Бабусю!
Поряд завжди син і невістка, які готові підтримати і допомогти. Чого ще бажати?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка ілюстративна – pexels.
