Я не розумію, чому вона пішла з дому? У всіх таке життя і всі чоловіки є з якимись недоліками. То навіщо було стільки часу жити, а потім просто встати і піти?
Це я про свою невістку Світлану. Уявляєте – прожити разом дванадцять років і привести на світ двійко дітей, а тоді, коли все вже владналося – просто піти?
Це як так?
Я розумію, що Володимир не святий. Але ж усе вже налагодилося і він вже став на ту одну стежку, а саме, стежку сімейного життя.
Вони одружилися молодими, Світлана взагалі пішла за Володю зі школи майже. Навіть не повчилася, а одразу на світ з’явився Богданчик.
То вже про яке навчання мова, так і жила без освіти і лиш біля хати працювала.
Звичайно, що у нас велика господарка і роботи є завжди багато, бо у нас і парники великі і ми возимо на базар зелень і всі інші ранні овочі, ще корова та свині. Коли сказали, що Богданчик трішки слабовитий, то ми ще й козу породисту придбали – все для дитини.
А хто ж за тим всім буде дивитися? Звичайно, що вона, бо ж молода.
А Володя теж не сидів без діла, але більше на торгівлі він та на розвозі, щось купити з добрив, матеріали які треба – вся така, знаєте, розумова робота.
А Свєта ж без освіти, що то школа? А от мій Володя і технікум закінчив і все-все вміє.
Далі з’явилася друга дитина, але вже Світлана геть себе запустила, то не дивно, що почали говорити, ніби Володя має на іншому селі якусь молодицю.
А я що? Я в синові справи не лізу. Світлана мені не донька аби мені за нею серце боліло, а онуки вони ж наші.
Я їй сказала:
– Перетерпи і все. А що зробиш і де дінешся з дітьми? Погуляє і вернеться.
Я би й своїй доньці таке порадила, а вона що – поревіла та й усе.
Може й казала я їй що вона не дуже виглядає, я вже й не пам’ятаю. А що вона себе в дзеркалі не бачила?
Ну, як я й казала, Володя трохи погуляв і в родину, а де дінеться? То ж добре розуміє, що є діти і треба разом жити.
Потім люди ще щось пліткували про нього, але я вже тих людей слухати не хочу, бо у них язики без кісток! Я маю свою роботу, купа роботи, я не маю часу на ті плітки.
Інколи я чула, що вони сварилися. А хто не свариться? Ви десь таке чули, щоб усе тихо та мирно?
Нема такого. Це я вам точно скажу.
І ось Володя вже вспокоївся, бо вже скоро сорок років і молодість в носі не грає. Вже усе добре, бо й діти підросли, вже ми купили якусь техніку аби легше працювати, як на тобі – невістка зібрала речі і все.
Без пояснень, без крику, без сварок!
Просто зібрала сумки, викликала машину і поїхала з дітьми.
Куди, нащо, з ким – не відомо!
Якби я хоч щось помітила, якусь зміну в її поведінці, якісь натяки – нічого!
Вчора ще подоїла корови та позбирала сметану на продаж, а вже на наступний день все спаковане і до побачення.
Я не могла подумати, що вона кудись їде, я лиш побачила, що вона сідає в таксі і діти разом з нею. Я тоді подумала, що може день якесь свято в школі чи що, тому не говорила нічого Володі, але вже й вечір, а їх нема.
Я тоді до Володі дзвоню чи бува Світлана до матері не поїхала, а він нічого не знає.
Далі почав дзвонити до неї, до дітей – все поза зоною.
Ви б знали, як ми переживали! Яка ж вона безсовісна, так нам закрутила голови, що ви собі не уявляєте!
Отак піти без «бувайте здорові», без жоднісінької причини – то треба не мати зовсім совісті! Що ми перешукали, що ми до ранку не спали!
Потім вона подзвонила матері, що вона в місті, в якому не сказала, що у неї все добре.
Я Володі кажу:
– Навіть не думай до тієї безсовісної їхати і шукати. Раз вона так вчинила – то так їй і треба.
Володя мене повністю підтримує. Ви б бачили, як він змарнів, як він спереживався, як він то все близько взяв до серця!
Знати я її не хочу, а як приповзе, то я вже знаю, що їй сказати!
За всю мою доброту за стільки років отак віддячити? Тьху!
Фото Ярослава Романюка.
