Ні, затялася і каже, що все, по дружбі, бо я чоловіка вибрала.
Ми з Вітою вже понад двадцять років працюємо на одному підприємстві і я її виручаю, а вона мене. Ми й товаришували родинами, поки вона свого чоловіка не вигнала, бо вже дуже гуляв, але я продовжувала подругу запрошувати на всі наші сімейні свята. А як не запрошувати, коли вона – душа компанії: і пожартує, і тост гарний скаже, і діти мої її люблять, і чоловік мій каже, що вона мені справжня подруга.
І ось про останній пункт я останнім часом почала дуже задумуватися. Справа в тому, що вже дуже вони з Василем здружилися, чи сказати, зріднилися. Вона речення почне, а Василь закінчує, вона пожартує, а він аж за живіт хапається, так йому смішно, вона щось порадить і він те виконує, а на мої поради не звертає уваги!
А далі я почала помічати, що вже дуже часто мій чоловік їде у відрядження і одного дня я й побачила куди саме.
Як самі розумієте, між нами з Василем вже «кішка» чорна бігає, яку звати Віта і я йому й слова доброго не кажу, коли він їде у відрядження і сам свою сумку й збирає. А я в такі дні йду до Віти чи її до себе запрошую. І ось я до Віти за розрадою, а вона мене в хату не пускає, стала на порозі вся така розчервоніла і каже, щоб я прийшла іншим разом, а зараз ніяк.
– Ти що, чоловіка там якогось маєш, – спиталася я жартома.
А вона як зашаріється ще більше і давай мені двері вже закривати і тут я краєм ока й побачила ту сумку, сумку мого чоловіка…
Я не знала, що сказати і що робити, намагалася зателефонувати чоловікові, але руки тряслися і я добрих хвилин десять не могла знайти його номер і телефоні і натиснути на кнопку. Невже отак закінчиться моє сімейне життя – думала тоді.
Спочатку думала, що так тому й бути – хай йде, дістав мене вже своїми причіпками та вихвалянням Віти. А потім подумала, що як же діти, як мені бути, я ж уже звикла до такого життя, та й не так вже ми й погано жили.
Нарешті він взяв слухавку і буркнув, що в дорозі і хай я кажу швидше, що таке. І тут я зрозуміла, що ноги мене віднесли від квартири подруги і я не можу під дверима почути чи то він говорить…
І на кого злитися в такій ситуації, ох… Вирішила, що тепер зроблю по-іншому і як тільки Василь поїде у «відрядження», то я одразу побіжу до Віти і хай мене попробує в квартиру не пустити.
Подруга вела себе, як звично і на мої питання про коханого лиш віджартовувалася, мовляв, побачиш перша. І від такого прогнозу у мене аж мороз йшов поза шкірою. От тобі й подруга найкраща.
І ось минув місяць і знову мій чоловік їде, а я тоді довго не думаю і через пів години вже була під дверима у подруги.
– Щось сталося? – питає мене вона, але у квартиру знову не пускає, – На тобі лиця нема!
– Сталося і я тобі хочу показати що, – почала я і вже не могла спинитися, бо побачила сумку свого чоловіка в коридорі, – Я тобі зараз покажу, як чужих чоловіків забирати!
– Звідки ти знаєш, – зблідла Віта і я вже не могла спинитися.
Що я говорила і як я летіла до спальні – не пам’ятаю, потрощила трохи меблі і побила вазони і ось я в спальні, а там не мій Василь…
Відтоді подруга сказала, що вона від мене такого не сподівалася і вона б ніколи роки дружби не проміняла на чоловіка. Шпетить мене і чоловік, каже, що ніколи б так не вчинив зі мною, що для нього родина – головне. І одна я вийшла винна і не розумію, чому вони не можуть мені пробачити, адже всяке в житті буває, хіба ні?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
