Моя молодша сестричка заміж виходила, ще зовсім молодою. Усього 19 років їй виповнилося на той момент, а вони вже з нареченим до РАЦСу побігли. Вони з майбутнім чоловіком зі школи товаришували, тому їх завжди солодкою парочкою називали.
Ніхто з нас не здивувався їхньому союзу. Хоча вони на той момент були юні та не надто розумні. Ось вони почали жити разом — Паша та Даша. У свекрухи було аж дві квартири, тому одну з них вона віддала синові з його дружиною:
— Ну раз вирішили жити, то живіть. Тільки дітей одразу не заводьте — ще вивчитися треба, — каже вона своєму синові.
Мама Дашиного чоловіка – жінка звичайна, тямуща, намагалася їм допомагати, але зайвий раз порадами не докучала. Даша ніколи на неї не скаржилася.
Молоді вивчилася, потім почали працювати. А коли виповнилося по 25 років, то у них з’явився синочок. Дуже схожий на батька.
Просто копія! — жартувала свекруха, коли показувала дитячі фотографії свого сина.
Я та мій чоловік живемо в іншому містечку, а наша мама у маленькій однокімнатній квартирі. Зі здоров’ям у неї було не дуже, так що з дитиною сестрі вона допомогти не могла. Доводилося свекрусі весь час рятувати.
— Мені навіть іноді незручно, — казала Дашка, — багато подружок весь час казна що про своїх свекрух розповідають, обговорюють, а ось мені вона замість другої матері. І порадою допоможе, і не докучає, і з Максимом завжди сидить. Радіє онуку.
Як тільки дитині виповнилося два роки, Дашиного чоловіка раптово не стало. Сестрі було дуже важко тоді. Адже це перший та єдиний чоловік у її житті. Свекруха теж ледве трималася — адже в неї крім невістки та онука нікого не лишилося. Отак вони й підтримували один одного, займалися малюком. жили заради нього обидві.
— Я сиджу з Максимом, а ти виходь на роботу. Тобі треба розвіятись, поспілкуватися. Та й жити на щось вам треба. – сказала Даші свекруха.
Даша намагалася навчитися жити без чоловіка. А синочок їх підростав. Жити вони продовжували у квартирі свекрухи. А та запевняла, що перепише її на єдиного онука. Так пролетіли сім років.
А потім за сестрою почав упадати мучжина. Познайомились вони на роботі. Він їй по дому допомагав, і додому проводжав із важкими сумками. Вітя і мені сподобався. І з сином Даші потоваришував.
Але свекруха Даші ні в яку не хотіла приймати цей факт:
— Ти що? – не стримувала вона себе, – Ти ж зраджуєш свого чоловіка! Як ти можеш? У вас же таке кохання було. Він тебе любив! А ти що ще й заміж за нього зібралась? Ще трохи, і мій онук стане його батьком називати. І все це відбувається у моїй квартирі?
Даша каже, що коли вирішать сходитися з Вітей, то поїдуть на орендовану квартиру. Адже у цьому місті у Віті житла не було. Тільки мати покійного Дашиного чоловіка не збиралася здаватися.
Сестра сидить і плаче. З одного боку, їй не хочеться доживати свого віку на самоті. Адже вона ще молода — ледве за 30. І не хоче водночас свекруху саму залишити.
— Справа в тому, — каже Даша, — що якщо я зроблю своє, перестану з нею спілкуватися, то у свекрухи нікого не буде з близьких. Але я з нею так вчинити не можу, ми так багато разом пережили. Не уявляю свого життя без мудрості і тактовності цієї жінки.
Вітя каже, що їм треба їхати жити кудись подалі. Щоб обмежити спілкування. каже, чим далі, тим рідніші будуть.
Вже й наа мама з свекрухою Дашиною говорила. Пояснювала, розповіла усі можливі варіанти, але та не чує нічого і стоїть на своєму.
Шкода її звичайно, але ми всі хором просимо Дашу влаштовувати своє життя. Чи ми не праві?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – intermarium.news.
