fbpx

А якось я приїхала, а вона така сидить і дивиться в одну точку! – Мамо, у Дмитра хтось є

В нас прийнято рано виходити заміж. Я не бачила нічого дивного в тому, що моя донька одразу після школи вийшла заміж і через рік у нас був вже онучок.

Про якусь професію і мови не могло бути, бо ж хто буде з дитиною сидіти, але й навіщо?

Он я все життя ніде не вчилася, але ж у мене така господарка, така хата, такий город – писанка! Та біля того всього я так нароблюся, але ж і користь з того маю.

Мій чоловік все життя їздив в Сибір і заробляв немаленькі гроші, а я сиділа вдома з дітьми, у нас їх трійко і про молодшу доньку, Анну, я й розказую.

Не скажу, що все у нас було гладко з Петром, але ж он і сорок років разом прожили, всіх дітей одружили та онуків няньчимо. То чим не радість на старість?

Так от, вискочила Аня заміж і я вже полегшено зітхнула, бо ж усі діти мають родини, а що це як не радість для батьків?

Аня пішла в невістки і я тому не дуже противилася, бо Дмитро одинак і там велика хата, господарка, то є біля чого працювати.

За першою дитиною пішла друга і вже стало мені зрозуміло, що про ніяке навчання й мови не може бути.

Мені її класна керівничка говорила:

– Маріє, ваша донька так гарно вчилася. Хай би далі пішла вчитися, адже ви маєте за що її вивчити.

– Вона вже прилаштована на роботу – гроші в чоловіка рахувати, – відказала їй на те я.

Ну і що, що любила вона читати? Колись і вірші писала? Тепер то до чого? Є діти, то хай вже коло них тішиться.

Але все було б добре, якби Дмитро не був дуже хитрим. Він трохи поїздив на Сибір, а потім покрутився і вже буде допомагати бригади формувати на виїзд та людей приймати.

Купив велику квартиру в місті і перевіз туди Аню з дітьми.

Вона спочатку сумувала за домом, але потім звикла.

Ми були всі і на новосіллі, гарні подарунки подарували та натішилися, як там все чистенько.

– Ото вже, доню, відпочинеш від корів та полів, – таки втішилася я.

– Ая, мамо, ви подивіться, яке тут все біле… Я лиш те й роблю, що все витираю та мию і за дітьми пильную, аби ніде не нахляпали та не понищили, бо Дмитро тоді сердиться. А ще йому треба сорочки прати та прасувати, капці чистити та їсти готувати.

Ну, нічого, думаю, то вам не гектар поля та корова і свині – справиться.

Але засумую за донькою та й їду до неї, а вона все марніє і марніє. Каже, що ніяк не може вгодити Дмитрові, що той постійно робить їй зауваження, що вона не веде себе як панянки міські, що діти по-сільському говорять, що не слухняні та й таке всяке…

А якось я приїхала, а вона така сидить і дивиться в одну точку! – Мамо, у Дмитра хтось є.

– Не вір і не йди від чоловіка!, – кажу я їй, – Любка любкою, а рідна жінка завжди буде жінкою.

– Мамо, ви б чули, що він мені каже… Каже, що він мене годує і я без нього не виживу в цьому світі.

– І що? Чоловік і має таке робити, а жінка має три кути в хаті тримати!

– Мамо, мені вже тридцять, а я як безпорадна дитина!

– Що ти розказуєш? Втри очі і роби вигляд, що все добре. Я переговорю з Дмитровою матір’ю, що то син її таке виробляє. Все буде добре.

Нічого в цьому такого я не бачу. Погуляє і вернеться – то діло житейське. А от діти, законна жінка – воно таки має вагу. Тим більше, що Дмитро наші звичаї знає і дружину ніколи не покине, у нас так, що може бути між парою всяке, але шлюбу ніхто не розірве.

Мене лиш насторожує, що моя Аня отак на це все реагує. Таки вона у мене дуже вразлива.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page