Настуня підмалювала губки, глянула в дзеркало. Все. Можна йти на роботу.
Вона випурхнула з під’їзду і посміхнулася стареньким, які сиділи на лавці.
— Доброго ранку, бабусечки!
— Доброго, доброго, — закивали бабусі.
Вона помахала їм рукою і забігла за ріг будинку.
— Дивись, як вирядилася, — пробурчала одна стара, — До якогось кавалера напевно побігла. Ні турбот, ні тривог. Одні гулянки в голові.
— Твоя правда, пурхає по життю, немов метелик. Нічого їй не треба, лише одягтися, нафарбуватися і шусть із дому на цілий день.
Настя вийшла з автобуса і швидким кроком попрямувала до магазину.
— Тітко Віро, доброго ранку! — Привітала вона продавчиню. — Я трохи запізнилася, але не хвилюйтеся, я швидко все приберу. До відкриття встигну.
— Та я і не хвилююся, — посміхнулася продавщиця, — Я знаю, ти дівчина надійна і спритна.
Настя взяла в підсобці швабру і ганчірку, та взялася за прибирання.
— Мені сьогодні на другу пару, — продовжила вона розмову, — тому я сьогодні довше поспала.
— Тобі наш шеф зарплату залишив, більше, ніж зазвичай. Подобається йому, як ти працюєш.
— Чудово, — зраділа Настя, вона хотіла сказати ще щось, але пролунав телефонний дзвінок, — Слухаю.
— Анастасіє? — промовив чоловічий голос. — Мені Вас порекомендував Олексій. Мені терміново потрібен реферат. «Ланцюгові дроби». Ціну я знаю. Напишете? Але мені на понеділка треба.
— Нууу, — замислилася Настя, — Аж надто короткий термін. Гаразд, візьмуся. Скиньте мені всі вимоги на електронну пошту і завтра ввечері передзвоніть.
— Коли ж ти все встигаєш? — Здивувалася продавщиця.
Після навчання Настя сіла на автобус і відправилася в дитячий будинок.
— Здрастуйте, дядьку Всеволоде, — привітала вона охоронця, — Мою Варвару не бачили?
— Та он від ранку на лавці сидить. Тебе чекає.
Настя покрутила головою. Варвару вона побачила не відразу. Вона сиділа одна, нахиливши голову. Наостанок тихенько підійшла до неї і закрила своїми долоньками її очі.
— Вгадай. Хто я? — Тихенько прошепотіла вона.
— Настя! — крикнула дівчинка і повернулася. — Коли ж ти мене забереш? Я вже втомилася чекати. Мені без тебе дуже погано. — Її очі наповнилися сльозами. — Я хочу до тебе. Ти мені обіцяла.
— Не плач, кошенятко, — обійняла сестру Настя, — Комісія вже в понеділок. Обіцяли, що все буде добре. У мене дві офіційні роботи і стипендія. Як оформлю опіку, то ти жодної зайвої хвилинки тут не проведеш. Мені наші батьки з неба допомагають. Вони дивляться на нас і радіють, то ж не засмучуй їх, не плач. Потерпи ще трохи.
— Гаразд, не буду, — буркнула Варя, витерши ніс, — трохи потерплю. А завтра ти прийдеш?
— Прийду, кошенятко, обов’язково прийду. — Вона поцілувала сестру. — Я вже навіть в садочку була, в який ти підеш. Там така гарна вихователька. Тобі сподобається. Не сумуй, сестричко, прорвемося. — Вона глянула на годинник. — Ой, мені вже час. На роботу спізнююся. Я люблю тебе.
— І я тебе, — притулилася до неї Варя.
Додому Настя повернулася пізно. Скинула туфлі, вмилася, напилася чаю, відкрила ноутбук і взялася до роботи. Треба реферат написати. Заплатять добре, а гроші їй зараз дуже потрібні.
Настя і Варя втратили батьків три роки тому. Розлучати їх не хотіли. Настя через рік випустилася, повернулася в батьківську квартиру. Але жити там не змогла, все їй нагадувало про щасливі часи. Квартиру вона обміняла на іншу, недалеко від дитячого будинку, ближче до сестри. Тепер метою усього її життя є забрати сестру.
Настя підмалювала губки, поправила сестрі блузку і глянула в дзеркало. Все. Можна виходити. Ми готові.
Дівчата не поспішаючи вийшли з під’їзду. Настя посміхнулася стареньким, які сиділи на лавці.
— Доброго ранку бабусі!
— Здрастуйте, — сказала Варвара і схопила сестру за руку.
— Доброго, доброго, — закивали жінки.
Вони попрямували в бік найближчого садочка.
— А звідки взялася дитина у нашої вертихвістки? — Здивувалася бабуся. — Та й дівчинка вже немаленька.
— Та хіба не зрозуміло, що десь нагуляла. Спочатку у батьків ховала, а зараз, мабуть, забрала, — похитала головою друга бабуся, — Що з неї візьмеш? Метелик і є метелик. Вранці випурхне, вночі повернеться.
— Так, зіпсувалася наша молодь, одні гулянки в голові, — погодилася сусідка, — Не те що ми.
Фото ілюстративне.
