fbpx
Історії з життя
«Або я, або твій син», – ці слова дзвеніли в моїх вухах довгих сім днів, які дав мені мій коханий на роздуми після пропозиції руки і серця. Вийти заміж і знайти своє жіноче щастя або залишитися поруч з семирічним сином?

Ми познайомилися в парку. Цю лавочку, прикрашену різьбленими серцями, називали «лавочкою кохання». Її використовували наречені для створення «колоритних фотографій».

На серця вони прикріплювали замочки, які закривали на ключик і це символізувало їхнє вічне кохання.

Але це було тільки у вихідні дні, а решту часу лавочка пустувала, притягуючи таких, як я. Своє щастя я втратила і залишилися наодинці зі своїм великим гоpем.

Але мені пощастило більше за інших, у мене був синочок, Іванко. Він залишився єдиним нагадуванням від коханого Сашка, якого забрало море.

Євген підійшов до мене і просто сказав: «Привіт». Простягнув мені ромашку і запропонував поворожити. А потім запитав, чи це мій хлопчик. Я гордо відповіла, що так. Іванко посміхнувся незнайомому дядькові, але потягнув мене геть від цієї лавочки, сказав, що йому стало холодно.

Мій синочок начебто заздалегідь знав, що ця людина не принесе в наше життя тепло і любов. Раніше я не вірила в приказку – «клин клином вибивають», а даремно.

Так сталося і зі мною. Метелики в животі вже не були настільки відчутні як десять років тому, але щось схоже все-таки було. Незнайомий чоловік перетворився на звичного і навіть приємного співрозмовника. Потім був рік спільного життя. Синочок, я і Євген. Але мені здавалося, все якось не так. І все встало на свої місця, коли Євген попросив мене стати його дружиною. Я зраділа, навіть розплaкалася.

А потім він додав, що сина я повинна відправити жити до своєї мами, інакше сім’ї у нас не вийде, тому що між нами завжди буде стояти мій перший чоловік Сашко, вибирай – або він, або я.

І я його не звинувачую. Намагаюся його зрозуміти, він має право жити так, як хоче. Кажуть, чужих дітей не буває, але це неправда. Вони є, і вони чужі навіть не генeтично, чужі для наших душ.

Вибору для мене не було і не існувало ніколи, мій син – це частина мене. Дуже шкода, що для кохання є перепони. Хоча чи є воно кохання, якщо є якісь перепони.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook