— Агов! Тут є сучасні матусі? Ходіть сюди і поясніть мені ваші методи виховання, бо я щиро не розумію, що то за діти мають вирости. Іду я сьогодні вранці по хліб і бачу, як двоє малих, років десяти, обмальовують стіни багатоповерхівки аерозольною фарбою з балончика.
Іду я сьогодні вранці по хліб і бачу, як двоє малих, років десяти, обмальовують стіни багатоповерхівки аерозольною фарбою з балончика. Дивлюсь люди проходять повз, ніхто нічого ніби і не помічає. Постояв хвильку, можливо думаю, щось зафарбовують. Та ні ж бо, малюють бридоту у весь свій зріст. Підходжу роблю зауваження і прошу припинити. А вони одне на одного подивились засміялись і далі своє роблять. Тут уже я не витримав, позабирав у них ті балончики, а вони в крик!
І знаєте, що? Тут же прибігли їхні матусі, які до цього на лавочці спинами до дітей сиділи і посилено робили вигляд ніби ж нічого поганого не відбулось. Тобто коли дитина шкоду робить мами не має, а як зробиш зауваження усе, ти попав?
Ці дві панянки зчинили такий лемент! Обсіли мене і давай розповідати, який я поганий, бо ж у їхніх дітей, безсовісний, іграшку забрав. Ви зрозуміли? Я винний, бо не дозволив їхнім дітям будинок обмалювати.
Я у них запитую: «Вам подобається жити в обмальованому будинку?». На що отримую відповідь, мовляв є ЖЕК і все зафарбовує, вони комунальні платять справно.
Розійшлись ми так одне одного і не зрозумівши. Може хтось тут мені зможе пояснити? Я, що повинен був прикинутись сліпим і пройти повз? Дружина каже, що я романтик і Дон Кіхот. Мовляв ішло повз скільки люду і ніхто уваги не звернув, а я один нащось туди поліз.
Я не розумію цієї логіки. Якщо у магазині дитина грається і руками запорпується в крупу, яку люди купують на кашу, я зроблю зауваження, бо це не є нормально. Якщо сидить панянка під під’їздом і лузає насіння на асфальт, я теж зроблю зауваження, бо це не є нормально. І після цього я Дон Кіхот?
Якби кожен хто прикинувшись сліпим і глухим робив зауваження, мені здається ті діти і не взяли б до рук ті балончики з фарбою. Чи я не правий? Адже коли ми росли ми поважали і слухали старших. Мій син апелює до методів виховання за кордоном. Мовляв, там діти роблять, що хочуть і ніхто не звертає уваги. Так, був, бачив. І що, хоч комусь це до вподоби?
Поясніть мені, бо я щось не розумію! Невже світ став догори дриґом і я перетворився на того нещасного Дон Кіхота і йду проти млина?
З повагою Станіслав Дрозденко.
Передрук без згоди автора – заборонено.
